Коли він вийшoв з кабінету директора, ми помітили cль0зи на його очах. Що ж такого там сталось?

Комусь щастить знайти справу по душі й щодня отримувати задоволення від того, що роблять. А буває така робота як в мене: всіх все дicталo, але ніхто нe звiльняєтьcя, бо єдине тут хороше – це висока заробітна плата.

Є кілька причин цьому. По-перше, в нас дуже вимоглива директорка компанії – Ілона Максимівна. Вона зайняла цю посаду після свого батька, не терпить запізнень та прогулів й дуже сувора. По-друге, занадто багато правил, що не дозволяє спокійно виконувати свою роботу.

Колектив у нас невеликий – чоловік 30. Ми всі добре знаємо один одного. І всіх нас об’єднує одне – ми ненавидимо Ілону Максимівну. Вона дуже вибаглива і занадто прискіплива. Навіть найменша помилка може вивести її із себе, а виклик в її кабінет – це просто жах. Адже вона може відчитати як малу дитину старшого за себе співробітника.

Одного дня вона викликала до себе Назара. Причину цього ніхто не розумів. Але подумки всі побажали йому удачі.

Він пробув в кабінеті хвилин 15, а коли вийшов, то всі помітили, що він плакав. Всі задавали собі одне запитання – що таке могло статися, щоб довести до сліз дорослого чоловіка?

Рік тому Назар з дружиною дізнались, що в їхньої 7-річної донечки злоякісна пухлина. Вони намагались зустрітись з найкращими лікарями не лише області, а і країни. Але всі вони запевняли, що донечці може допомогти лише складна операція, яку в нашій країні не роблять. Єдиний варіант – Німеччина. Але сама операція і реабілітація коштуватиме там близько 30 тисяч євро. Його дружина швидко здалась і покинула їх, залишивши Назара з хворою донечкою. Але він знаходив гроші на курси хімі0терапії, поки знайде спосіб допомогти донці.

Кредит на повну суму йому ніхто не давав. Тому він порадився з мамою і вирішив продати будинок в селі. А іншу частину суми спробувати взяти в кредит.

Коли Назар зайшов в кабінет, Ілона Максимівна попросила його розповісти про його біду. Йому було дуже важко ділитись цим з нею. Але того, що вона зробила далі ніхто не очікував. Після того як Назар закінчив розповідь, вона дістала конверт з грошима і дала їх йому. Директор сказала, що даної суми вистачить і на операцію, і на реабілітацію, і на дорогу. А на час їхнього перебування за кордоном Назар буде в оплачуваній відпустці.

Весь колектив був шокований. Адже ми всі вважали Ілону Максимівну бездушною і суворою жінкою. А вона проявила таку великодушність та щирість до співробітника.

Після цієї історії ми змінили своє ставлення до директора. А вона в свою чергу трішки пом’якшила правила компанії й працювати стало легше. А щодо Назара, то його донечка після операції почала одужувати. І співробітники, і директор підтримували його і регулярно цікавились станом дівчинки.