Я повернувся з відрядження. Нe вcтиг переступити поріг дому як дружина запитала “Що ти мені купив?” Нe oчiкувaв, що першим після кількох днів poзлуки почую саме це.

Я повернувся з відрядження. Довелось на вихідні полетіти до іншої країни з робочими питаннями. Для розвитку мого бізнесу відрядження – це не часта, але звична справа. Дoвгий переліт з пересадками дуже мене виcнaжив. Тому після відрядження я планував сходити в душ і повечеряти з коханою дружиною.

Коли я переступив поріг дому, Аліна не прибігла мене обійняти й поцілувати. Вона навіть не поворухнулась, сидячи на дивані перед телевізором з телефоном в руках, перевіряючи пости в соцмережах.

А коли я за звичкою сказав “Я нарешті вдома!”, вона просто відірвала погляд від телефону і замість того, щоб підійти до мене і привітатись зі мною, першим ділом запитала “Що ти мені купив?” Мабуть, я сам винен в цьому, тому що старався щоразу у відрядженні щось їй купувати.

Через рік після нашого одруження дружина звільнилась з роботи. Вона працювала в салоні краси перукарем, власне, там ми й познайомились. Тоді вона, окрім основної роботи, ще робила манікюр з виїздом додому до клієнток. Але через пів року вона звільнилась з салону і заробляла лише роблячи манікюр. Та згодом і цю справу покинула. Тому зараз я один працюю і повністю забезпечую нашу родину, а Аліна вже звикла ні в чому собі не відмовляти й витрачати гроші на свої потреби.

Я рано втратив батька і мені довелось забезпечувати родину. Тому навчаючись у випускному класі школи вже мав підробітки. Я звик постійно працювати, шукати способі заробити. Тому й зараз разом з партнером ми плануємо розширювати бізнес і доводиться затримуватись на роботі, а інколи працювати й у вихідні. А тим часом Аліна, маючи багато вільного часу, не може навіть вечерю приготувати, щоб мені було приємно. Замість цього я ще маю вирішувати, в якому ресторані ми повечеряємо чи що саме ми замовимо додому.

Я довго терпів, але цього разу не втримався. Просто зібрав речі й пішов з дому, не сказавши ні слова. Я поїхав до свого друга, щоб заспокоїтись. Сподівався дочекатись її дзвінка, але телефон мовчав. Тоді я вирішив, що додому більше не повернусь, бо не заслуговую такого невдячного ставлення до себе.

Дзвінка від дружини я дочекався лише через місяць. Вона плакала й скаржилась, що дуже скучила. Казала, що шукає роботу й що готова пробачити мені, якщо повернусь додому.

Я терпляче вислухав її та без жодного слова просто вимкнув телефон. За цей місяць зрозумів, що помилився у своєму виборі, що заслуговую кращого ставлення до себе. До того ж я запросив на побачення нашу співробітницю Світлану. Вона завжди була до мене уважною й привітною та проявляла симпатію. Такою я й хотів бачити свою дружину. Довго вагаючись, я все-таки купив обручку і планую освідчитись їй сьогодні ввечері в шикарному ресторані. Сподіваюсь вона відповість мені “так”. Тому що зараз нарешті я почуваюсь коханим. І Світлана дійсно цінує мене як людину, а не як гаманець з грошима.