«Ти мені тут з нею не потрібен. Забирай її та йди куди хочеш», або Як я знайомилася зі свекрухою

Вічна тема стосунків свекрухи та невістки. Протистояння різних поколінь. Моя історія б0ротьби зі свекрухою почалася ще до знайомства. Мій хлопець частенько затримувався в мене. Міг по кілька днів не з’являтися вдома. А його мама просто терпіти не могла, коли він вимикав телефон після її постійних дзвінків з питаннями: «Де ти? Коли будеш вдома?». Логічна думка, що винуватицею всього стала саме я. Тому то мені й не хотілося з нею знайомитися. Я ще коли чула її не дуже приємний голос у слухавці, коли вона крuчала на хлопця, зрозуміла, що якщо ми одружимося, то мені буде дуже весело.

Хай там як, але через пів року хлопець зробив мені пропозицію, я погодилася. Більше віддаляти наше зі свекрухою знайомство не було жодної можливості. Я добре пам’ятаю той вечір, коли ми разом з хлопцем стояли перед дверима його квартири. Я там вже була, але тільки тоді, коли його мама їздила на дачу. Ми щойно постукали у двері й чекали поки нам відчинять. Одні в темному тамбурі. А його мама не сильно й поспішала. Не знаю чому, але мені раптом стало смішно. Можливо від нервів. В той самий момент, як я почала безупинно реготати, відчинилися двері, й мама мого майбутнього хлопця побачила мене. Не найкраще перше враження, погодьтеся.

А до того додайте всі попередні її звинувачення, що я закрутила голову її сину. Татуювання у вигляді серця та імені моєї мами на руці, про яке майбутня свекруха нічого не сказала, але погляду було достатньо, щоб зрозуміти її ставлення до такого мистецтва, й отримаєте її оцінку своєї майбутньої невістки.

Наш спільний обід все ніяк не міг перетнути межі ніяковості. Перших хвилин п’ятнадцять все, про що ми розмовляли – то це погода на дворі та просили передати один одному салат. Але краще б так й залишалося. Коли моя майбутня свекруха почала говорити, то її вже не можна було зупинити. «Так ось ти яка. А я думаю, до кого він постійно бігає й забувається повертатися додому. Ви там розважаєтеся, а я вдома не можу знайти собі місця. Все думаю, де мій синочок,» – в мене аж виделка впала на тарілку, а щелепа автоматично перестала пережовувати салат. А його мама продовжувала. «І ти такий красень, не міг знайти когось кращого. Подивися. В неї всі руки розмальовані». Тут я отямилася й вирішила, що не дам себе ображати, навіть якщо це мама мого майбутнього чоловіка. «А чому тільки руки. В мене й ще дещо розмальоване. Показати вам? Ось вашому синові подобається!»

Мої слова просто спровокували вибух вулкану. «Ти мені тут з нею не потрібен. Забирай її та йди куди хочеш. Ти подивись на неї. Таке мені в обличчя говорити». Жінка аж пихтіла від люті. А я знову почала сміятися. Цього разу не від нервів. Я вже зрозуміла, що налагодити стосунки в нас у будь-якому випадку не вийде.

Ми все ж таки одружилися. Весілля не було, але я впевнена, що свекруха все одно б на нього не прийшла. Мешкаємо в моїй квартирі, а свекруха навіть на свята мене не вітає. Чоловік ходить до неї сам.