Моя мама стояла й просила милостиню у метро, а я не знала, куди дівати очі, коли чоловік впізнав її!

З моєю 70 річною мамою, я спілкуюсь досить мало, бо так склалися обставини. Я спочатку хотіла забрати її жити до нас з чоловіком та дітьми, але вона сказала, що погодиться переїхати до мене тільки при умові, що я дозволю її взяти з собою всіх її котів та собак (всього їх було десь 7). Звичайно, я не могла на таке погодитися, бо живемо ми у не власному домі, а у квартирі на десятому поверсі.

Раніше я давала її гроші, бо пенсія у неї маленька, то вистачає тільки на комунальні та ліки, але я помітила, що замість того, щоб придбати собі продукти, вона витрачає все на тварин, не тільки своїх, але й вуличних, тоді я й розізлилася та вирішила, що замість грошей купуватиму її сама продукти та все необхідне.

І от уявіть собі картину. Ми з чоловіком йдемо у метро й тут бачимо моя маму, що жебракує. Чоловік знав про ситуацію з мамою і був не проти, що я беру гроші, щоб докупити її все необхідне, але як же тоді пояснити те, що вона просить милостиню? Я ледь не провалилася під землю, так мені було соромно перед чоловіком, з яким ми вже понад 20 років разом.

Мама відразу пояснила, що просить вона не для себе, а для котиків та собачок, бо всім їм потрібен харч, стерилізація, або й лікування.

З одного боку, моєю мамою та її бажанням допомагати тваринам можна захоплюватися, а з іншого я не можу змиритися з лускою про те, що наступного разу її побачать наші родичі та знайомі, які вирішать, що ми довели бідну добру жінку до такого стану. Не можемо ми собі дозволити з сімейного бюджету витрачати гроші на всіх котів та собак району.

Ми домовилися з мамою, що ми будемо давати її ще додатково 100 гривень щотижня на тварин, щоб вона не просила милостиню. На жаль, це всі кошти, що може дозволити наш бюджет на добру справу, але мені здається, що моя мама інколи й досі продовжує це роботи, тому я почала пильніше придивлятися до всіх жебраків у місті, боячись побачити у них мою маму…