Став батьком по неволі!

Я передбачаю, що ця стаття викличе у вас такі коментарі: «Ви все вuгадали!», «Для чого ці вигадані дypниці писати?». Але повірте, це сталось у реальному житті та стало справжнім анекдотом для всього суду!

Цю історію розповіла мені сестра, яка довго працює у суді, але таких неправдоподібних справ у неї ще ніколи у житті не було!

Отже, розпочнемо цю історію з дівчинки Софії, яка, як і всі, ходила у дитячий садок, школу, а потім пішла у місцевий коледж, на університет навіть не надіялась, знала, що на державне не пройде, а платити було нікому. Дівчинка легко закохувалась, тому за студентські роки у неї був не один кавалер, а коли всі дізналися, що вона вагітна, то ніхто і не здивувався. Про батька дитини дівчина мовчала, на всі запитання суворо відповідала: «Сама виховаю! Не потрібен нам хтось! Це моя дитинка!».

З цього часу минуло аж десять років.

Звісно, за це час Софія помудріла і тепер зовсім інакше дивилась на світ. Тепер їй не хотілось всюди кричати: «Я сама», вона все частіше думала про те, як би було добре, якби їй хтось допомагав, особливо фінансово, бо вона на двох роботах працювала, а гідного життя їм забезпечити все одно не могла! Тому й вирішила, що потрібно відшукати батька, і щоб саме він платив аліменти.

Жінка подала заяву у суд на ім’я одного чоловіка, з яким мали перевірити батьківство. Нічого спільного між ними не було знайдено, заява відхилена. Вона подала другу, а там такий же результат і теж відхилено.
Всі вже думали, що вона на цьому залишить спроби, але ні… Жінка подала третю заяву, і там нічого…

В один момент один із працівників не витримав: «Ви хочете, щоб ми все місто на батьківство вашого сина перевірили? Скільки у вас там ще чоловіків було?»

– Та яке все місто…. Скажете, ніби я якась жінка легкої поведінки…. Просто син точно копія мене, а називаю я тих, хто більш менш підходив по датах. А скільки ще чоловіків перевірити можна?

– Ну, у вас ще дві спроби є!

Через місяць жінка принесла нову заяву. Цього разу стверджувала, що помилитися не може, вона «пробивала інформацію» через подруг і знайомих. І цього разу таки не помилилась. От лише новоспечений батько ледь не знепритомнів, коли дізнався, що у нього є десятирічний син, за якого тепер потрібно оплачувати аліменти. Щиро зізнався, що якби не суд і експертиза, то ніколи б не повірив.

– Та я її навіть не пам’ятаю… Може й переспали на якійсь вечірці, молоді ж були! А тут на тобі! Батько! У мене ж своя сім’я є, що я їм скажу? – говорив розгублено батько.

– Ну, ви можете спробувати познайомити своїх дітей з братом!

– Ой, не хочу я! – промовив він і тоді пішов до Софії з серйозною розмовою.

– Давай ми забудемо про цей суд. Я зрозумів, що батько твого сина, але не потрібно ніяких постанов, я регулярно допомагатиму тобі фінансами, аби лише моя сім’я спокійно спала і нічого про це не знала. Добре? – промовив він, а вона погодилась, тому що розуміла, що мовчання – дорога валюта.

Ось так молода мама впевнено прийшла до поставленої цілі, і їй було абсолютно все одно, що вона стала справжнім анекдотом для всіх співробітників суду!