Вже давно живу закордоном й, коли повернулась у гості до сестри була щиро вpaжена тим, що вuтвopяє її чоловік!

Переїхала я закордон ще бувши молодою дівчиною. Там і познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком Франсуа. Він дуже добрий до мене та наших дітей, дуже старається, щоб ми жили добре й забезпечує нас всім необхідним. Подобається мені і його родина, що з повагою ставиться до нашої сім’ї й ніколи «не пхне носа» у наші справи. Окрім сина, у них є донька, і я ніколи не помічала, щоб вони до когось з них ставилися прихильніше.

Сама я з невеличкого села на Західній Україні. Народилась ще у радянські часи, тому й застала колгоспи, на яких постійно важко працювали мої батьки. Вдома вони бували вкрай рідко, тому за молодшим братом та домашнім господарством, курками та коровою, доглядала я та моя старша сестра Люба. І попри їхню працю жили ми бідно, їли лише домашнє, рідко купували щось нове й дозволяли собі якихось цукерок. Ми з братом та сестрою частенько дивилися телевізор, це було єдиною розвагою темного вечора, і уявляли, як одного дня почнемо жити безтурботним життям у місті.

Згодом я вступила в університет і там старанно навчалась, бо найкращих обіцяли відправити на місяць навчання у сусідню країну. Так і сталось, що я потрапила туди, а там уже й познайомилась з Франсуа. Спочатку ми листувалися, а потім він почав приїздити до мене. Через рік він зробив мені пропозицію, і я переїхала. На жаль, з родиною я бачуся рідко, проте маю хороше життя й найкращого у світі чоловіка.

Але розповідь йтиме не про мене, а про мою старшу сестру Любу, яка довгий час навчалась у місті, а потім повернулась у село, бо роботи їй там не знайшлось. Невдовзі вона одружилась з місцевим хлопцем, трактористом, і вони почали жити разом з батьками.

На жаль, спілкуємось ми рідко і лише через телефон, бо довгий час у двох були малі дітки та й справ багато. У нас двох по троє дітей, тому й не дивно, що телефонні розмови це для нас уже перепочинок. Вона не звикла скаржитися на життя, тому я була переконана, що живуть вони добре, але тільки до мого приїзду додому.

В’їхавши у село, я була приємно вражена, бо всі сусіди розбудували великі будинки, все навколо так змінилось у кращий бік, а потім я побачила наш будинок, що ні краплі не змінився, хіба у гіршу сторону.

Навколо стояв старий паркан, який ще тато поставив, і він уже прогнив, чи то від сирості, чи то від недогляду. Будинок навіть був не перефарбований, лише от похилився трохи на бік, а всередині нічого не змінилось, навіть старенькі рушники, вишиті маминими руками, висіли на тому ж місці.

Люба була дуже рада мені, наготувала цілий стіл смачних страв, пригощала всім найкращим, а там і її діток я побачила, всі бідно одягнуті, але доглянуті й виховані. Роздала їм кілька пакетів гостинців, що привезла з собою, і ми сіли за стіл. А через годину додому прийшов і чоловік сестри. Він мене дещо здивував, був мов п’яний, мене не помітив, а пішов просто спати, проте я ні словом про це не обмовилась, щоб нікого не засмутити.

Коли діти лягли спати, я залишалась з сестрою на кухні й тільки тоді помітила, які у неї натруджені руки й втомлені очі. Я почала у неї про все розпитувати, і тоді вона мені розповіла, що чоловіка звільнили три роки тому, от тепер він і просто ходить між людьми, то п’є, то швендяється без діла, а вона все мусить сама робити, і вдома багато роботи, і на роботу ходить, бо ж дітей потрібно у щось одягати.

Я почала з нею серйозно говорити про те, щоб покинула чоловіка, пояснювати, що вона ще молода і зустріне когось, а нести на своїх плечах такий тягар лише зашкодить її. Вона мені почала пояснювати, що нічого змінювати не буде, у неї діти, а як вони без батька житимуть та ще й сусіди дурні плітки розноситимуть селом, відвернуться від неї.

Я пробула у неї тиждень, намагалась на всьому економити, щоб більше їй грошей залишити. Кілька разів спробувала ще з нею поговорити, але потім таки зрозуміла, що цим тільки злю її й припинила.

Поверталась я додому з важким тягарем, не могла змиритися з тим, що моя сестра повинна все тягнути на собі. Розповіла це все чоловікові, й він теж почав думати варіанти, як покращити їхнє життя. От тільки головна проблема у тому, що сестра не планує нічого змінювати у житті, вона думає, що це нормально, а я ж лише хочу її\й показати, що може бути краще, що у домі повинні панувати добробут та злагода. Не знаю, що можна вигадати, але надіюсь, що незабаром зможу повернути ситуацію у кращий бік.