До мене на прийом уперше прийшло подружжя. Вони не знали, як їм спілкуватися з сином-підлітком, який, ясна річ, не зважав на зауваження батька. І тоді я порушила правила психологічних консультацій!

Зараз мені 32 роки. Я заміжня, маю сина та донечку. Я працюю психологом. Маю 10 років практики та базу постійних клієнтів. Крім того, я на пів ставки працюю у школі. Та я й досі згадую випадок, який стався майже вісім років тому. Тоді я ще тільки розпочала практику, мала декілька клієнтів і, звичайно, шукала нових.

Я попросила мою подругу допомогти мені з клієнтами, і вона почала рекомендувати мене в себе в офісі. Й одна жінка, її колега, записалася на прийом. Вона сказала, що прийде з чоловіком, а оскільки вони могли відвідати психолога тільки після роботи, то я записала їх на сам кінець робочого дня.

Пам’ятаю, як сьогодні, той день. У мене ще було не так багато клієнтів, тому, якщо чесно, то між прийомами іноді проходило по декілька годин. Попередньому клієнту просто треба було комусь виговоритися, тому чоловік поскаржився на своє життя, його попустило, і він пообіцяв прийти через тиждень (є така категорія людей, яким достатньо просто комусь розповісти про проблеми, і вони відразу знаходять рішення). Потім я цілу годину чекала клієнтів від подруги. Це був мій перший раз – перший прийом з подружжям, і я дуже нервувала.

Як результат, коли клієнти прийшли, я була змучена, знервована та голодна, оскільки не їла зранку й кусок до горла не ліз від хвилювання. Коли чоловік і дружина зайшли до кабінету, то я відразу зрозуміла, хто є головним у парі.

Саме чоловік заговорив першим. І його питання було: «І поясніть мені, як розмовляти з сином-дебілом?». Я видала: «Це психіатр діагноз такий поставив?». І тут чоловік подивився вже на мене, як на дебілку. Він повернувся до дружини та почав запитувати, куди це вона його привела, і навіщо їм та консультація у шарлатанки. Жінка тільки заламувала руки та то опускала очі, то дивилася на мене.

Тоді чоловік знову звернувся до мене. Він пояснив, що вже декілька місяців їхній син некерований. Він грубіянить матері та батьку, на зауваження не реагує, завжди все робить на зло: ось сьогодні, прийшов чоловік на обід, а син вже дома був, і він поставив свої кросівки прямо посеред коридору, хоча батько декілька разів говорив йому ставити їх на поличку! А нещодавно зламав дорогий смартфон, і ніякого тобі каяття, не сам же на нього заробляв. З кожним реченням чоловік ставав все нервовішим, а його мовлення – грубішим.

Я запитала, чи він так розмовляє і з самим сином. І він відповів: «Звичайно, ні. Я йому завжди прочухана даю, криком, але все ж таки! Ну що, є у вас рецепт, як сина виправити?».

І тоді я порушила правила психологічних консультацій. Попри заборону на поради та конкретні вказівки на першій консультації, я вирішила дати чоловікові той «рецепт». Я написала ім’я його сина на клаптику паперу. Попросила чоловіка уявити себе його сином, він погодився. Я наказала, щоб він гарно приготувався, відчув себе підлітком, згадав себе в роки сина.

Тоді я попросила чоловіка стати на клаптик паперу. А потім я почала розмовляти з клієнтом у такому є тоні, яким він розповідав про сина, і робити ті ж зауваження. Після я запитала, як чоловік почувається, які почуття в ньому викликає таке звернення та тон.

Чоловік сказав, що йому страшно та сумно, а ще – дуже самотньо. Йому стало прикро, що рідний батько йому слова хорошого не скаже, а тільки робить зауваження та кричить. Ніколи нічого не питає, а шпиняє за щось постійно. Тоді чоловік сказав, що його батько був таким же, і він пам’ятає, як почувався, коли батько з ним так розмовляв. Чоловік сказав, що не хоче бути схожим на батька.

І чоловік, і дружина вийшли з кабінету задоволеними. І більше вони до психологів не ходили, адже така моя тактика виявилася ефективною. Подруга розповіла, що її колега також почала «рекламувати» мене після консультації.

Я завжди згадую той випадок зі сміхом. За 20 хвилин нам вдалося вирішити проблему спілкування батьків з підлітком. Я й досі часто використовую цей рецепт для клієнтів з подібними проблемами, проте вже не порушуючи правил психологічних консультацій.