Він вийшов з авто і ніжно попрощався з коханкою, перш ніж вирушити додому. Підійшовши до підїзду, на мить зупинився, роздумуючи, як розповісти все дружині. Піднявся сходами і відімкнув двері.
Привіт, промовив Богдан. Ти вдома, Оленко?
Так, відповіла дружина байдуже. Привіт. Можна вже починати смажити котлети?
Богдан пообіцяв собі діяти рішуче впевнено і твердо, як годиться чоловікові! Настав час покласти край подвійному життю, поки поцілунки коханки ще палають, поки його знову не проковтнула буденність.
Оленко, Богдан прочистив горло, мені треба сказати, що нам варто розійтися.
Оленка сприйняла звістку дивно спокійно. Вона завжди була міцною, тому Богдан жартівливо називав її «Оленкою залізною».
Серйозно? запитала вона з порогу кухні. То котлети смажити чи ні?
Як хочеш, відповів Богдан. Якщо бажаєш смаж. Якщо ні то й ні. Я йду, у мене інша.
Після такого більшість дружин ще б щось кинули в чоловіка. Але Оленка не була з більшості.
Ну звісно, твої примхи, промовила вона. Мої чоботи з майстерні приніс?
Ні, Богдан зніяквів. Якщо це важливо, можу зараз же їх забрати!
Ох, Богдане, зітхнула Оленка. Пошлеш дурня за чоботами отримаєш старі назад.
Богдан образився. Йому здавалося, що розмова йде не за сценарієм. Усе так беземоційно! Але чого чекати від дружини на прізвисько «Оленка залізна»?
Оленко, ти ніби не чуєш мене! скрикнув він. Я йду! Житиму з іншою жінкою, а ти про чоботи!
Гаразд, відповіла вона. На відміну від мене, ти можеш йти куди завгодно. Твої чоботи не в майстерні. Тобі нічого не заважає.
Вони прожили разом довгі роки, але Богдан досі не міг зрозуміти, чи говорить дружина всерйоз, чи іронізу. Колись він закохався в Оленку через її спокій, вміння уникати конфліктів і стислість слів. До того ж, її господарські вміння та привабливість теж грали роль.
Оленка була міцною, вірною і холодною, як якір. Але тепер Богдан любив іншу. Заборонену, палку і солодку пристрасть! Час розставити всі крапки й піти до нового життя.
Оленко, дякую за все, але я йду, бо кохаю іншу.
Ось несподіванка! скрикнула вона. Ти мене не любиш? Яка новина! Моя матір обожнювала сусіда, батько любив доміно й горілку. І що з мене вийшло?
Богдан знав, що сперечатися з Оленкою марно. Кожне слово було важке. Його рішучість розвіялася, і він не хотів вступати у суперечки.
Ти чудова, Оленко, сказав він зі знишкою. Але я кохаю іншу, палко і таємно. Я йду, розумієш?
Іншу? запитала вона. То вона Марія Шевченко?
Богдан зблід. Рік тому він і справді мав роман із Марією, але йому й на думку не спадало, що дружина про це знає!
Звідки тобі відомо?.. почав він, але зупинився. Неважливо. Це не вона.
Оленка позіхнула.
Може, це Наталка Коваль? До неї йдеш?
Богдана проняв мороз по спині. Був у нього роман із Наталкою, але то минуло. Якщо дружина знала, чому мовчала? Ах так, вона ж була залізна ніщо не змусило б її говорити.
Ні, не Наталка й не Марія. Це інша жінка, втілення моїх мрій. Я не можу без неї жити і йду. Не переконуй мене!
То це, мабуть, Тетяна, пробурчала Оленка. Ох, Богдане який же ти не
