Історія нещасн0ї продавчині

В одному невеликому селі життя не таке вже й сумне, як могло б здатися. Адже поруч велике місто, якщо є бажання можна їздити туди на роботу і жити у своєму будинку — на електричці хвилин 40, і ти в центрі. Не можна назвати мешканців цього села знедoленuми пpoвінціалами. Асфальт, газ, школа і навіть більшість будинків цегляні. Але роботи немає, після закриття невеликого господарства голова розпродав землі під дачі та зник в тумані, кажуть, в Одесу поїхав, ось так.

Світлана живе в цьому селі з народження, всіх знає, односельці практично як рідні. Мама Валя дуже душевна жінка, така метушлива тітонька, яка в усі сільські проблеми влазить, навіть якщо її й не просять. А ввечері всі новини Світлані й розповідає.

Давайте коротко розкажу долю головної героїні, щоб перейти до суті історії.

Світлана заміжня, жили в місті на винайманій квартирі, збирали на іпотеку, але в один прекрасний момент, коли у квартирі виявилася велика сума грошей (не встигли покласти в банк або вже збиралися за договором перший внесок зробити), квартиру розкрили й повністю пограбували, навіть побутову техніку хазяйську винесли. Дуже важкий удар по родині й відносинам, так довго збирали, і ось один невірний крок, і така жахлива подія. Платити нічим, договір розірвали і повернулися в село до мами. Чоловік місяць мотався в місто на будівництво, а потім вирішив на вахту з’їздити, раптом швидше вийде грошей заробити. Так Світлана залишилася з мамою і з маленьким синочком в селі. У місті робота була, але дитячого садка в селі немає, а на маму дитину на весь день залишати не хочеться. Мама вічно десь «ходить»…

Зайшла одного разу Світлана до селищного малесенького магазинчика по хліб, а тут господиня метушиться. Вся в справах і турботах, чергова продавчиня звільнилася, терміново треба комусь виходити на другу зміну. А у Світлани санітарна книжка з минулої роботи ще дійсна. Швидко домовилися. На наступний день рано вранці Світлану прийняли в магазин, все перерахувала і почала працювати. З десятої до п’ятої вечора, і син з бабусею не встигали втомитися один від одного.

І ось тепер найцікавіше. Хто жив в селі, знає, що в магазинах є заповітний зошит, куди записують борги покупців. До пенсії якщо не вистачає або просто поки немає грошей. Товар віддають під запис. У міському магазині, де Світлана працювала, така практика під забороною. А тут люди звикли, і зошит досить пухкий від записів боржників.

За міською традицією Світлана почала відмовляти: «Немає і все!»

Перший день працює, через день знову вийшла, і знову відмовляє тим, хто просить у борг. Люди роблять незадоволені обличчя і йдуть. А куди йдуть? Правильно, до тітки Валі, скаржитися на її дочку Світлану, яка так безсердечно з людьми поводиться.

Ох ввечері палка натура, мама Валя, верещала на Світлану, за її бездушність.

– У Петрівни син хворий, пенсію скоро принесуть, їм їсти нічого, а ти їм до пенсії не хочеш позичити…

– Нехай у кого-небудь в борг візьмуть гроші й приходять в магазин за продуктами. Ці продукти не моя власність, я за них своєю зарплатою відповідаю. Я втомилася, матуся, піду спати, завтра поговоримо…

І завтра все повторилося, крики й скандали, чому мати так стала захищати селян, зрозуміло. Вона ж постійно по селу ходить по гостях, пересуджує і цікавиться, а зараз, через дочку, на неї люди ображаються.

Тиждень Світлана трималася, а потім піддалася. Почала вносити в зошит імена, суми боргу та розпис боржника.

Миттєво сума дога перевалила через 20 тис. Ось вже і пенсії листоноша проніс, а люди все ниють, що грошей немає.

Придивилася якось Світлана, а ось тут боржники вугілля купили і явно оплатили, ось дрова, ось будматеріали, ось на машині боржник кожен день катається, і на бензин гроші є. Ось з електрички з повними сумками йде сусідка, але ж теж борг у неї понад 7000 накопичено.

Непорядок. Спробувала закликати до совісті, але немає. Тут же мама як шуліка налітає, заступаючись за бідних сусідів, яким піч топити нічим.

Настав день зарплати, господиня глянула на зошит з боргами, розвела руками й сказала:

– Ось ці борги, а також є твоя зарплата, Світлано, я повноважень не давала, моїми товарами безкоштовно людей годувати!

Пожала плечима, зробила гримасу жалю і пішла у справах.

Так Світлана залишилася без зарплати, зате мама щаслива благодійниця, ходить по селу і заспокоює боржників, що Світлана більше не буде так себе вести: “Вона у мене ось де!”

Увечері Світлана сказала мамі:

– Зарплати немає, тому що господиня стягнула з продавців борги!

– Ось стерво! – обурилася мама, і потім ще багато чого наговорила на господиню, а ось про те, що вона піде з людей борги забирати, не згадала, тому що і не збиралася.

Світлана вийшла на зміну і тепер, не дивлячись на незадоволеність, просто перестала віддавати здачу, поступово невеликими сумами забираючи борги. І звичайно, перестала давати в борг знову. З деякими довелося і до совісті волати, бо набирають пиво, шоколад, а борг не віддають. Ось тому замість трьох пляшок – 2, а третю в рахунок старого боргу. Місяць по копійці борги збирала з селян. Деякі перестали в магазин заходити, третину грошей Світлана так і не змогла отримати. Потім теж вирішила звільнитися. Чоловік повернувся з вахти, запропонував переїхати до його мами в місто.

А навесні прийшли хороші новини з розслідування крадіжки з квартири. Виявилося: синок господині, після крадіжки у сім’ї Світлани, вже наступних мешканців хотів пограбувати, але невдало потрапив. Розкрив квартиру, почав нишпорити по шафах. Чоловік-орендар в день зарплати залишився вдома, спав тихо під ковдрою після нічної зміни. Ну і скрутив грабіжника. Поліція, розбори, суди. У підсумку за старою заявою Світлани та її чоловіка господиня відшкодувала збитки, тільки б сина не в колонію, а на умовний термін. (Тут деталей не знаю, але свої гроші Світлана повернула, це точно)

На щастя, все у Світлани вирівнялося, але у своє рідне село більше їздити не хоче, не хоче дивитися в ці обличчя сусідів, які по цей час винні, але самі собі ці борги й пробачили, і у мами Світлана така ж бездушна, як і власниця магазину.

P. S. Господині теж це набридло, вона закрила крамницю. Відкрила в сусідньому селищі великий магазин, і тепер селяни їздять 12 км на електричці по хліб. Там немає зошитів, і гроші у всіх з’явилися.