Моя дочка живе зі своїм хлопцем вже 2 роки, а він досі не хоче з нею одружуватися. Хіба вона не розуміє, що він просто чекає кращу кандидатуру, а тепер тримає у себе як страховий поліс?

Я думала, що добре виховала дочку й навчила її розпізнавати всі чоловічі мaніпуляції. Однак, сьогодні ці діти перечитались й передивились американських кінострічок і думають тепер, що епоха вільного кохання — це новаторство 21 століття. І що можна вільно жити з чоловіком в одній квартирі й не одружуватись. Як пояснила мені дочка Агнеса, навіщо їм ці формальності. А ті весілля й РАЦС — це всього лише стереотипи, так би мовити — пережитки минулого.

Однак я більше за неї прожила на цьому світі й навчилась розбиратись в чоловіках. У цивільному шлюбі є, звісно, свої переваги, й вона доводить таки вагомі аргументи, однак де впевненість в завтрашньому дні? Коли дивлюсь на її хлопця Івана, одразу бачу, що він не так вже й закоханий в мою Агнесу і, певна річ, просто до неї звик. Його батьки також експлуатують її труд. Вона ж повинна їм допомагати в господарстві, купувати речі і їздити на ринок за покупками. Хоча насправді вона ж не є невісткою. А лише дівчиною їхнього сина. Сьогодні є, а завтра немає!

Нещодавно, стався випадок, який мене остаточно в цьому переконав. Агнеса мені розповіла, що Іван хоче придбати машину й чогось досягти, а вже потім одружуватись. Однак, як Свідоцтво про реєстрацію шлюбу має вплинути на його досягнення. Я відразу зрозуміла, що він не хоче одружуватись, аби в них не було спільного майна, бо це ж він заробив ці гроші. А те, що моя Агнеса йому готує, прибирає та дбає про його лад — це все за безцінь.

Таке враження, що він її тримає поруч, бо так зручно. Але що буде потім? Чи не покине він її, коли досягне успіху. Бо ж хто візьме жінку, чиї вади й слабкі сторони вже давно розкриті? Я їй це пояснюю, але вона мене не слухає. Ми з батьком чекаємо вже її весілля понад усе, а ще б внуків вже народила. Але поки проживає своє нестабільне життя з цим хлопцем. А молодість то не вічна. Що ж, побачимо хто мав рацію!