ЖИТТЯ

– Друзям та знайомим сор0мно дивитися в очі! – жаліється Марія Миколаївна, старша жінка років сімдесяти

– Знаю точно, що запитають, за мою дочку Настю, а мені немає чого розказати, чим похвалитися, вона нічого не досягла, сидить вдома з дітьми. Грошей зовсім не має, на хліб не завжди вистачає.

Насті було двадцять вісім років. Коли навчалася в школі, то красивішої та талановитішої дівчини за неї годі було шукати, відмінниця, проносила додому грамоти майже щодня, на всіх олімпіадах призові місця займала. Цікавилася найбільше біологією та дуже хотіла вступити в медичний, закінчити аспірантуру та стати лікарем. Її мрія розпочала здійснюватися, вона своїми силами вступила в медичний. В університеті також вчилася дуже добре, хоча навчальний заклад був не з легких, всі її подруги жалілися на те, як важко засвоюється матеріал. А Настя здавала сесію за сесією на високі бали. Викладачам вона дуже подобалася, хвалили весь час, казали, що її чекає велике майбутнє, стане хорошим спеціалістом.
Але згодом Настя зустріла своє кохання, звали його Сергій, та дуже швидко вийшла заміж. Все розвивалося з шаленим темпом. Відразу після весілля вона завагітніла, та через дев’ять місяців на світ появилася їхня перша дитина, а через деякий час друга. Дітям потрібен був догляд, тому вже восьмий рік свого життя вона приділяє їм.

Дітвора швидко росла, і ось уже меншій дівчині шість років, але виходити на роботу Настя не планує.

Реклама

– Ще б чоловіка мала хорошого, на якого можна розрахувати, то питань би не було, хай би сиділа вдома. Але ж він зовсім ніякий. Закінчив якийсь університет, навчався нібито на економіста, а зараз працює в якійсь маленькій фірмі, заробляє копійки. Кажу їм, щоб щось змінювали, але їх все влаштовує. Вже доходило до скандалу, казала я Сергію, щоб шукав іншу роботу, діти на морі ні разу не були, гори не бачили. А він мені каже, мене теж батьки по морях не возили, нічого, виріс та мав щасливе дитинство. От як з ним говорити? – зітхає Марія Миколаївна.

sakhaparliament.ru

Діти друзів Марії Миколаївни об’їздили весь світ, в Туреччині два рази на рік відпочивають. Одні на канікули у Францію, інші на Мальдіви, а дехто навіть в Африку. Подорожують самі, з дітьми, з батьками, друзями.

А Настя з дітками ніде далі старої дачі в селі не виїжджає.

– Однокласниці та однокурсниці, які навчалися на трійки, добре, що не виганяли, із-за кордонів не вилазять, чоловіків мають багатих, а моя… – каже Марія Миколаївна.

Того місяця зустріла я Катьку, однокласницю моєї Насті. Приїхала на модній машині до своєї мами в гості. Ми з її мамою сусідки. То зіткнулися з нею біля забору. Каже мені: “Доброго дня, тьотя Марія, як ваша Настя? Де вона живе? У нас була зустріч випускників, ми її кликали, вона не прийшла”.

Марія Миколаївна собі подумала, той добре, що не прийшла, немає їй чим похвалитися. Та і про себе немає що розказати.

– Живе моя дочка зі своєю сім’єю в невеличкому будинку, відразу після весілля їм свекор запропонував там жити. Раніше в тому будинку жив хтось з їхньої родини, ніби якась тітка Сергія, яка не мала діток та не поборола страшну хворобу. Молодята, заїхавши в нове житло, зробили косметичний ремонт, поклеїли дешеві шпалери, побілили трішки, постелили килимами. Кардинальних змін в будинку вони не робили, можливостей в них не було, тому вся електрика, сантехніка та кухня залишилися, як за часів тітки. І так вони в тому живуть вже роками.

З роками й того ремонту видно не було. Діти стіни розмалювали, килимове покриття стало затерте та змінило колір. Але ремонтувати й оновлювати щось в чужій квартирі ні Настя, ні її чоловік не хотіли.
Меблі теж залишилися ще від тітки, молодята, тільки купили собі ліжко, та дітям диван. Шафи, столи, стільчики, прихожа, стара стінка з посудом ще з дев’яностих, книжкові полички з томами старих книг та люстри, які вже облущилися від старості, все в будинку залишилося від старої хазяйки. Але Настя намагається підтримувати чистоту, час від часу все перемиває, хоча від того кращим воно не стає.

Марію Миколаївна той факт, що її єдина дочка ні одного дня у своєму житті не працювала, ніяк не влаштовував, але Насті це подобається. Вона сидить з дітьми, варить борщі та ліпить вареники, допомагає дітям з навчанням, водить їх по гуртках. На себе вона майже грошей не витрачає, зачіску робить у подруги, манікюр сама собі робить, одяг береже та носить роками, майже не робить макіяж.

– Я їй кажу, що не можна економити на себе, потрібно мати гарний вигляд, та і в її віці вже потрібно користуватися дорогими кремами для обличчя, які допоможуть боротися зі старінням, бо вигляд у неї, вже на сорок років — з жалістю в голосі каже Марія Миколаївна.

Марія Миколаївна не знає, як повпливати на доньку, не вірить їй дочка.

– Я їй прямо в очі сказала, що у всіх навколо діти живуть в багатстві. По морях їздять, машини купують. А мені за тебе соромно. Ти нічого не досягла. А вона у відповідь ображається на мене, не розмовляє зі мною. Я розумію, що нічого я не доб’юся своїми докорами. Але що ж мені робити? – плачучи каже Марія Миколаївна.

За бідну дочку, яка нічого не досягла в житті дійсно має бути стидно матері? Чи можливо мати занадто багато хоче від дитини? Можливо це її життя, і вона має прожити його так, як хочеться їй?

Реклама

Також цiкаво:

Close