ЖИТТЯ

Щастя нашої Олесі

Є у мене одна подруга Олеся, їй вже 44 роки, а вона ще й не була одружена. Вона досить симпатична, має кілька зайвих кілограмів, але все те дрібниці, так як обожнює діток, то вже довго працює вихователем у дитячому садку.

Коли у неї хтось запитує, чому ж вона не вийде заміж чи прямо говорять, що вона засиділась у дівках, то вона відповідає: «А як же було не засидітися, немає де мені знайомитися з чоловіками, колектив жіночий, лише старий двірник є, і той одружений, ходити по кафе та клубах грошей немає, тому й доводиться так. Про заміжжя потрібно було мені раніше турбуватися…»

Коли Олесі було 18 років, у її дім прийшло горе, у мами стався інсульт, нікого з рідних у них не було, батько давно їх покинув, от і довелось молодій дівчині взяти всі турботи про маму на свої тендітні плечі. З університету вона пішла працювати, відкрила інплан, все рідше виходила гуляти, бо постійно десь підпрацьовувала, щоб зайву копійку заробити та маму відвезти у якийсь санаторій чи до хорошого спеціаліста. І щоб вона не робила, а жінці краще не ставало, і ми намагалися допомогти, чим могли, але ніякого результату не було, от і 5 років тому її не стало. Наша Олеся почала своє самотнє життя. Звісно, ми її відвідували, інколи бачилися, та робити це часто змоги не було, у кожного своя робота та сім’я.

Реклама

А зовсім недавно в Олесі був день народження, то ми нашою компанією зібралися і звісно наша розмова знову звелась до пошуку коханого для подруги.

– А може це все через те, що Олеся наша за межі міста і не виїжджала, а що як її доля чекає у сусідньому місті? – почала думати одна з подруг.

Олеся лише сміялась з нас, бо сама вона нікуди їхати не планувала, та й подорожі для неї були чимось дуже далеким, як для малої дитини, що нічого не знає. Спочатку ми думали про якесь море закордоном, але вона швидко опустила нас на землю, повідомивши, що не має закордонного паспорта, а літаків взагалі боїться, тому на перший раз ми вирішили відправити її у Карпати на тиждень. Потім всі разом провели її на поїзд, посадили й попрощалися, платили теж ми, такий собі подарунок на день народження.

Пройшов тиждень, а Олеся не повернулась, ми почали телефонувати, а вона сказала, що залишилась ще на тиждень, але турбуватися немає чого, вона приїде та все розповість.

svadbavo.ru

Приїхала вона вся осяяна, мов 10 років скинула за раз. Коли ми жартували про причину її щастя, то вона лише червоніла, а потім зізналася, що познайомилась з одним іноземцем, який скоро все вирішить та приїде до неї.

Сказати, що ми були здивовані, – нічого не сказати. Почали розпитувати, та вона нам розповіла, що чоловіка звали Анджей, він був старшим від неї на 5 років, розлучений уже 10 років, у Карпати приїхав теж відпочити, діти давно виросли, ні з ким тісного зв’язку не підтримував. Познайомилися вони, коли Олеся несла до готелю кілька пакетів продуктів, вже звикла сама готувати. Звісно, принцом його назвати не можна було, проте видно, що чоловік він добрий, старанний.

Через місяць він уже почав жити з нашою Олесею. Спочатку він нам також сподобався, а потім ми дізналися, що наша подруга знову по підробітках ходить, злякалися, а вона нам пояснює, що її любий уже не хоче працювати, мов скоро на пенсію, а різні солодощі та дорогу ковбаску любить, тому і доводиться їй більше працювати. Коли ми їй намагалися пояснити, що так не має бути, що він теж має щось приносити додому, то вона лише махала рукою і говорила: «Ой, дівчата, щастя ж не у тому, скільки він грошей додому приносить, а у тому, що він мене завжди чекає вдома!»

От лише він зовсім нічого і не приносить…

Реклама

Також цiкаво:

Close