Син відправив маму у будинок прeстарілих, а вона там даремно часу не втрачала і знайшла для нього «нового татуся»!

Нінине життя ніколи не було схожим на казку. Коли вона познайомилась з Ігорем, то її хотілось вірити, що все налагодиться, але потім вагітність у 17 років і коханий, який покидає її й втікає геть з міста. Попри все сильна жінка вирішила народжувати й самостійно виховувати сина.

На цьому етапі життя справжньою помічницею для жінки стала її мама, яка у всьому підтримувала доньку й допомагала її з вихованням онука. Коли він уже трохи підріс, то Ніна почала шукати роботу, але у маленькому місті, де кожен знає, що у тебе є маленький син зробити це було дуже важко.

Хлопчик мав йти у перший клас, коли не стало бабусі, тоді й Ніна прийняла важливе рішення – переїхали в область. Надіялась, що син там краще вивчиться, буде більше можливостей, та і її роботу знайти буде легше.

Вони продали будинок мами й перший тиждень жили у маминої подруги, що радо їх прийняла. За цей час Ніна встигла влаштувати сина у дитячий садок, знайти собі роботу та купити невеличку однокімнатну квартиру.

З їхнього переїзду минуло більше ніж 30 років. Зараз її син Юра одружений та має дітей, тому на маму у нього особливо часу не має. А ось Ніна навіть на пенсії не могла вгомонитися й постійно шукала підробітки, щоб допомогти синові та купити щось краще для онуків. Так Юра і звик, що у нього є завжди мама, яка дасть грошей, тому свою зарплату він витрачав на гуляння. Тим паче час з дружиною вони завжди могли найти, бо Ніна з радістю приймала онуків й відпускала дітей «відпочити».

Дійшло до того, що бабця Ніна забезпечувала їх всім необхідним, а сама їла лише гречку й ходила у порваному взутті, ремонтувати яке не хотіли навіть досвічені майстри. Скажу більше, протягом п’яти років жінка повністю покривала кредит сина на машину. У неї з’явилися серйозні проблеми зі здоров’ям, але вона їх ігнорувала, бо виділити гроші на лікування у неї просто не вийшло б.

А потім сталось так, що у бабці прихопило серце, вона не встояла на ногах і впала. На щастя, її врятували, але зламана нога не давала її можливості працювати далі.

Син пообіцяв, що якщо мама продасть квартиру, то вони забезпечать її найкращим лікуванням, а вона переїде до них, щоб вони могли приглядати за нею. Звичайно, жінка повірила своєму коханому синочку.

Тривало таке «щастя» жінки менш як місяць, бо потім син повідомив, що вона переїжджає у будинок для людей похилого віку, адже його дружина вагітна і вони зроблять з цієї кімнати ще одну дитячу.

Хоч і цей місяць був для жінки ще тим «щастям», син всіма можливими способами демонстрував, як йому неприємно, що Ніна тут. Дійшло до того, що він почав її дорікати з’їденою тарілкою супу та хліба.

Хоч і жінка була розчарована, що тепер не щодня бачитиме онуків, але її радувало, що вона нарешті зможе жити нормально без щоденних докорів.

З моменту, як жінку завезли у будинок для людей похилого віку, минуло три роки. Вони відвали її лише один раз і ця зустріч тривала пів години. Проте жінка змогла тут віднайти кохання. Вона познайомилась з колишнім генералом Олександром Олександровичем. Історії у них були схожі, діти також не хотіли займатися батьком, що почав погано бачити й припинив приносити користь.

Зараз вони разом живуть у старому будинку батьків Олександра Олександровича у глухому селі й вони по-справжньому щасливі, бо поруч є людина, яка любить та турбується про тебе.