Після рoзлучення з першою дружиною мій син перестав спілкуватися з власною донькою та допомагати їй, а потім взагалі заборонив навіть розмовляти з дівчинкою усім своїм родичам, і навіть мені, рідній бабусі!

Моєму сину 32 роки. Він одружений вдруге, на жінці, старшій за нього, у якої було двоє дітей від першого шлюбу. Він прийняв їх як рідних – забезпечує їх та бере участь у вихованні. А про існування власної доньки він… забув! А потім ще й мені заборонив спілкуватися з онукою!

Я виховувала сина сама, чоловік загинув, ще як той був зовсім маленьким. Я зуміла поставити сина на ноги – допомогла здобути гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу. У 22 роки мій син одружився, у його дружини була власна квартира, тож вони стали жити там. Через рік з’явилася моя онучка – Анечка. Та три роки тому все пішло навскоси. Мій син знайшов іншу жінку, розлучився, потім одружився вдруге. Та найгірше: він начебто став ненавидіти власну дочку.

Після розлучення з першою дружиною мій син перестав спілкуватися з власною донькою та допомагати їй. Він часто навідував мене, а я любила брати Анечку до себе, тож їм все ж таки доводилося зустрічатися. І коли таке траплялося, то син починав ображати Аню, говорити всіляку бридоту про її маму, а коли дівчинка починала плакати, він тільки посміювався, іноді він говорив, що скоро й мама від Ані відмовиться та віддасть її в дитячий будинок. Звичайно, я захищала онучку, часто через це сварилася з сином. Згодом я намагалася зробити так, щоб онучка не зустрічалася з татом взагалі, тим паче він і не бажав більше брати участь у її вихованні.

А потім мій син взагалі зробив таке, що мене шокувало: заборонив навіть розмовляти з дівчинкою усім своїм родичам, і навіть мені, рідній бабусі! Звичайно, я не збиралася відмовлятися від онучки та й далі намагалася, щоб вони не зустрічалися в моїй квартирі. Я часто брала онуку до себе, допомагала фінансово, оскільки я отримую пенсію та ще й підпрацьовую. Моя невістка, мама Ані, іноді пропадає – вона влаштовує особисте життя, тож онучці часто доводиться жити в мене. Тоді я говорю синові, щоб він до мене не приїздив.

Я не розумію, де, коли та що я впустила при вихованні сина! Мені так образливо за онучку, та соромно, що я виховала такого сина. А найгірше, що Аня й досі його любить та сподівається, що тато знову буде ставитися до неї гарно. Вона часто запитує про його нову родину, сподівається, що в неї скоро буде братик чи сестричка. Аня також не ображається на матір, яка може її залишити на мене, адже бажає їй добра. Вона дуже вихована та добра дівчинка, і дуже розумна для своїх 9 років. Та я й досі не знаю, як їй пояснити, що батько вже не змінить своє ставлення до неї. Я не знаю, як знайти слова. А може, взагалі не варто нічого говорити онучці? Хай буде все, як є, і вона сама все потім зрозуміє?

А як ви вважаєте, що можна зробити в такій ситуації?