Я задивилася на дівчинку, яка підходила то до розмальовок, то до фломастерів. Вона нібито хотіла щось взяти, але постійно клала на місце. Підійшла мама дівчинки й сказала, що вони зараз не можуть їй нічого купити

Нещодавно після роботи я зайшла до супермаркету. Треба було купити деякі продукти на вечерю, та побачивши книги, я вже не могла пройти повз. Тут до цього ж відділу підійшла дівчинка, я подумала, що вона шукає нову ляльку, та все було не так.

Я дуже люблю читати й привчаю до цього і своїх дітей, і племінників. Вони завжди знають, що, окрім основного подарунка, отримають ще й книгу. Періодично я поповнюю свою домашню бібліотеку. Нещодавно я влаштувалася на нову роботу з гарною зарплатнею, тому тепер нові книжки на полицях з’являються частіше. І цього разу, коли я зайшла до супермаркету, я не втрималася, щоб не купити нової книги.

Я якраз обирала собі нове видання, як до цього ж відділу підійшла маленька дівчинка. На вигляд їй було років 7-8, але, може, вона була й старшою. Я задивилася на дівчинку, яка підходила то до розмальовок, то до фломастерів. Вона нібито хотіла щось взяти, але постійно клала на місце. Дівчинка не обирала якісь дорогі речі, а на ляльки, які були поруч із книжками, навіть не глянула. Вона все бродила між поличками, а потім побачила нове видання казок «від Діснея» (якщо ви маєте маленьких дітей, то точно його колись бачили подібні), вона почала розглядати ілюстрації. І тоді підійшла мама дівчинки й сказала, що вони зараз не можуть їй нічого купити.

Я на секунду подумала, що ця дівчинка, як і багато інших дітей, почне плакати та «канючити», щоб випросити в мами те, що вона хоче. Але вона просто кивнула, опустила голову та пішла за мамою. Я побачила, що дівчинка одягнена досить бідно: одяг хоч і був чистий та охайний, проте явно старий, а куртка була навіть трохи замалою. Ця дівчинка нагадала мені саму себе. Колись і в нас були тяжкі часи, а я так хотіла нові книги та іграшки. І я почала швиденько загрібати з полиць усе, на що подивилася дівчинка: розмальовки, фломастери, блокнотик, книгу.

Я не знала, як віддати дівчинці подарунки, щоб не образити її чи її матір, тому просто пройшла до найближчої каси, оплатила все та вийшла на вулицю. За секунду з’явилася і дівчинка зі своєю мамою. Я сказала, що купувала все це раніше, для своєї хрещениці, але подарунки їй не сподобалися, і я побачила в магазині, що вона хоче таку ж книжку та розмальовку, тому хочу тепер віддати все це їй. Дівчинка радісно скрикнула та подякувала мені. Напевно, я ніколи не забуду цього погляду, начебто це найдорожчий подарунок для неї у всьому світі. Мама дівчинки все зрозуміла, вона просто подивилася на мене і прошепотіла: «Дякую».

Я поверталася додому в гарному настрої. Мені чомусь пригадалося, як я декілька місяців тому йшла додому по парку та плакала: наша фірма остаточно розорилася, тому мені декілька місяців не платили зарплату, а потім звільнили. Я не знала, як сказати чоловіку, адже він і так змушений був брати додаткові зміни, поки мені не платили, і був дуже втомлений, майже не спав. У мене в кишені був якийсь дріб’язок, і я побачила кіоск з миттєвою лотереєю. Я взяла білетик, ні на що не сподіваючись, і виграла досить непогану суму. І тоді я подивилася на хлопця, який віддавав мені гроші, таким самим поглядом, як та дівчинка на мене, начебто мені зробили найкращий подарунок у світі. Тож хоч інколи варто робити добро, хоча б заради такого погляду вдячності!