Моя свекруха наче і хороша жінка, але останнім часом її забагато у нашому житті. Мене вже нудить від її присотності і постійних повчань. Не розумію, чому вона так змінила своє ставлення до свого онука.
Доки чоловік був вдома – вона була зовсім інша. А от з того часу, як Сергій поїхав на заробітки – майже два роки свекруха мені не дає спокою.
Інга Іванівна вирішила, що наш синочок Максим хворий. Придумала йому купу неіснуючих захворювань. Я розумію, що якби вона ще б мала хоч медичну освіту, а вона звичайний пекар на хлібзаводі.
То Максим надто блідий, то надто худий, то погано говорить. Боже, як я втомилася від цієї жінки.
При нашій останній зустрічі я жбурнула їй в обличчя результати аналізів Максимка і крикнула, щоб її ноги більше в нашій квартирі не було. Мені просто вже здають нерви. Це ніяк в голові не вкладається, як рідна бабуся може думати, що її онук якийсь не такий.
Остаточно мене допекло те, що Інга Іванівна приписала нашому Максимку затримку психічного розвитку. Це ж придумати таке!
Синочок абсолютно здоровий. Як на своїх чотири роки – він розумник. Постійно складає конструктор. Інші іграшки його не приваблюють. Та й в чотири роки мало яка дитина зрозуміє за інструкцією, як правильно складати лего, щоб вийшов до прикладу літак чи автомобіль. А наш Максим розуміє.
Затримка його психічного розвитку, на думку свекрухи, полягає в тому, що він це робить мовчки. Не чує, якщо занятий інструкцією і складанням, що до нього говорять. Ну звичайно – дитина просто зосереджена. Ось і все.
Інга Іванівна після такої моєї витівки не чекала й хвилини, зателефонувала до Сергія в сльозах. Погана і я, і він, і наш син. Сергій все це добре знав і розумів, як мені боляче чути ці всі слова і претензії від його мами.
Мені чоловік сказав, що я переборщила і варто попросити вибачення за мою поведінку. Але я не хочу цього робити. Чесно – не хочу. Нам зараз так добре, коли не чуємо що з нами щось не так, що мабуть скористаємося ситуацією ще на кілька днів.
А ви б що порадили робити?
