Я сама була з бiдн0ї сім’ї та згодом вийшла за хлопця з такої ж родини та відмовила багатому залицяльнику. Всі знайомі cмiялиcя з мене, але тепер сором’язливо ховають очі, при зустрічі з нами.

В сучасному світі в кожного є певні свої стандарти при виборі партнера. Є вимоги, які дівчата кладуть перед кандидатами в свої чоловіки і по яких обирають цих самих чоловіків. В переважній більшості стоїть питання в матеріальному статусі чоловіка. Чи має він квартиру, машину, роботу чи бізнес.

Коли я обирала собі супутника по життю то мої вимоги відрізнялися від вищеназваних. Я хотіла, щоб мій чоловік не пив. Найголовніша умова. Я прекрасно знала, чим ця звичка може обернутися, тому ще раз переживати те, що переживала в дитинстві, не хочу. Ще для мене важливо було і є, щоб чоловік був люблячий, розуміючий, чесний, добрий. Щоб поважав мене та любив наших дітей в майбутньому.

Мене не так сильно цікавили фінанси. Хороші відносини та взаємоповага набагато важливіші, а ніж гроші, адже останнє можна отримати, досягти, заробити вже разом, власноруч. Звісно ж, якби партнер був зі статками і при цьому відповідав моїм вимогам, я б була б з ним. Але не через статки, а через ті свої риси, які в мене стоять у вимогах. А гроші та статки, то другорядна річ, просто приємний бонус.

Чому для мене не важливий матеріальний стан, а саме те, яка людина? Тому що я прекрасно бачила, яке життя було в нас з мамою, коли ми жили з тираном-батьком. Вони одружилися, бо так сказали батьки, мовляв хлопець добре заробляє, тому мама має вийти за нього. Але батько сильно почав пити і в підсумку ні грошей ні хорошого життя в нас не було.

Хлопець, який відповідав би всім моїм вимогам знайшов мене самостійно. Ми випадково зустрілися. Так, він був з такої ж бідної родини як і я. Всі мої знайомі сміялися з мене, коли я вибрала Олега, замість багатого та «щедрого» на подарунки Остапа. Але я бачила його поведінку. А найголовніше – він пив. Багато. І часто.

Ми по-зустрічалися трохи більше року, а потім побралися. Весілля було дуже скромним – лише найближчі родичі. Ми стали жити поживати. Працювали сумлінно, старалися. З часом ми народили діточок. Тоді в нас вже була своя квартира. І от, на восьмому році шлюбу ми успішні люди, не супер багаті, але і не бідні. Живемо трохи вище середнього. Не відмовляємо собі ні в чому.

Тепер наші знайомі, які з нас колись сміялися – сором’язливо ховають очі. Бо ж усвідомлюють, що не так зробили. А ще я дуже дивуюся зі своєї старої подруги, яка вийшла за чоловіка, який був дуже схожий на того Остапа. Не йде від того пияки, бо ж залежна від нього фінансово. Каже, що коби не його велика зарплата – давно пішла б. А так боїться залишитися з дітьми і без копійки в кишені.

В нас далеко не ідеальна сім’я, в усіх є свої проблеми та суперечки, без цього ніяк, але ми їх вміємо правильно вирішувати. Сідаємо, розмовляємо, находимо компроміс. Без лишніх образ та недомовок. А ще без криків.

Сподіваюся у всіх вас будуть ті відносини, які ви хочете і в яких у вас буде душевний спокій та щастя.