«Ти що, зовсім з rлyздy з’їxaв? Не можна їсти немиті черешні! Краще я тобі в магазині ягід куплю, прийдемо додому, помиємо, тоді й їсти будеш! А тут просто ціла купа мiкpoбiв!» – кpuчaла мати малому синові. І тут хлопчик подивився на мене з жaлicтю, начебто я скоро зaxвopiю!

Йду я одного разу з роботи. І тут помічаю, що черешня біля чийогось будинку, повз який я проходжу ледве не щодня, достигла. І ціла купа плодів на дереві, прямо аж гілки донизу гнуться. Думаю, стану наїмся. Черешні були такі апетитні, що я почав їсти їх негайно. І простояв так досить довго.

Звичайно, повз мене проходили люди. Та більшість просто посміхалися та йшла собі далі. І тут підійшла жінка з сином років п’яти. Хлопчик буквально притягнув маму до дерева. Він почав показувати на черешні та говорити, що він також хоче їх скуштувати. І я його чудово розумів, адже черешні справді виявилися дуже смачними.

Але мама категорично заборонила хлопцю чіпати плоди. Вона з осудом подивилася на мене, начебто я подаю поганий приклад її сину. Але хлопчик вже почав тягнутися до черешень і зірвав одну, та донести до рота він її не встиг. «Ти що, зовсім з глyздy з’їxaв? Не можна їсти немиті черешні! Краще я тобі в магазині ягід куплю, прийдемо додому, помиємо, тоді й їсти будеш! А тут просто ціла купа мiкpoбiв!» – кpичaла мати малому синові.

Хлопчик декілька разів перепитав у мами, чи це точно. А потім подивився на мене з жалістю, начебто я скоро захворію. Малий та його мама пішли, а я залишився й далі насолоджуватися черешнею.

По дорозі додому я почав згадувати своє дитинство. І подумав, що зараз мами занадто сильно опікають дітей. Згадайте своє дитинство. Як часто ви взагалі мили фрукти та ягоди перед тим, як їсти? От і я думаю, що нечасто, адже їсти їх прямо з дерева було весело, особливо, якщо це було сусідське дерево, а коли ще й сусід заборонив чіпати плоди! Ех…

Пригадую, якими мої дні були в дитинстві під час літніх канікул у бабусі в селі. Встанеш зранку, а мама вже допомагає бабусі по господарству. Накричить, щоб поїв нормально, а ти за бутерброди. Мати відразу: «А поїж нормально. І дивись мене, поріжешся, приб’ю!» А все одно ж бутербродів хочеться, а не каші. І обов’язково поріжешся. А далі тільки тікай бігом з хати, доки мама не помітила. Далі все просто – їси свій бутерброд на вулиці разом з котом, і то швиденько. А впаде ковбаса додолу, то бігом піднімати, адже те, що швидко піднято, можна з’їсти! Ще й головне, щоб мама не бачила, а то точно дістанеться на горіхи.

Потім після «ситного» сніданку (бо все ж таки кіт зжер половину бутерброду) можна бігти гратися з друзями. Спочатку традиційні «війнушки» з саморобними рогатками. Головне, не отримати в око. А там десяток-другий синців – нічого страшного, подорожник вилікує все. Головне, слиною намочити та до місця прикласти. Так і сидиш весь у подорожнику, зате весело. А як носа розіб’ють, то головне, щоб мама не бачила, умивсь водою з калюжі, того ж подорожника приклав і гуляєш до вечора далі!

А як на річку самі їздили. На велосипедах. Головне не впасти по дорозі, а то добиралися не всі. І, звичайно, щоб мама не дізналася, а то приб’є! А там ще й саморобну тарзанку робили, щоб пригати у воду було веселіше!

А пам’ятаю, як одного разу зробили з сестрою дідові «стелю». Це коли натягуєш біле простирадло над людиною, що спить, а потім кричиш, щоб вона прокидалася, бо стеля на неї падає. Так дід спочатку налякався, а потім взявся за лозину. Ми з сестрою так весь день на вишні й просиділи. А дід внизу з лозиною ходив. Але то нічого, головне, щоб мама не дізналася!

А з’їдена сусідська черешня, а шифер у вогнищі! А як смажили картоплю на вогні прямо в лушпинні, а потім ще й напівсиру їли! І головне, щоб мама не дізналася, а то будуть непереливки!

А зараз що? Навіть черешні прямо з дерева не наїсися, якесь невеселе дитинство!