Я живу поруч із маленьким 3лочинцем!

Одного разу, коли мені було років 10-11 в нашій квартирі почав пропадати посуд. Все розпочалося з маленький чайних ложечок. Найзвичайніші, з нержавіючої сталі, але з красивим орнаментом. Дуже вони подобались моїй мамі, нагадували її дитинство. Лежали вони в кухонній поличці, разом з усіма столовим приладдям та використовувалися кожного дня. Пропадали вони по одній, раз в тиждень. Спочатку, ніхто не звертав на це уваги, але коли ложечка залишилася одна, мої батьки обшукали всю квартиру, після чого розпочався допит, хто міг взяти та де ж вони могли дітися.

Першим під наші підозри попав тато, він завжди каже, що у них на роботі пропадає щось, тому можливо він їх виносить на роботу. Тато відразу ж почав себе захищати.

– Навіщо мені їх скільки, що я з ними роблю? Можливо колекціоную? Чи просто викидаю? – з сарказмом відповів тато.

В мої обов’язки вдома входило миття посуди, тому далі підозра впала на мене.

– Це ти їх викидаєш, бо не хочеш мити посуду? – зі злістю в голосі сказала мама.

– Що? Навіщо мені це робити? Логічніше було б викидати тарілки, або ж сковорідки, їх довше мити.

– Тарілки, я можу помітити. А от чайні ложечки можна будь-куди сховати.

– Мамо, а може це ти. Змітаючи зі столом не помічаєш, як викидаєш у сміттєве відро?

Ми всі глибоко вдихнули й вирішили заспокоїтися, тому що всі наші версії не мали ніякого сенсу. Тому сваритися влаштовувати скандал ми не хотіли.

Після того, як усі чайні ложечки пропали, мама дістала зі схованки дуже красиві срібні ложечки, які давним-давно подарували ще бабусі з дідусем на весілля.

Приблизно за місяць і ці ложечки кудись ділися. Ми думали різне, можливо, це гості, які приходять на каву до мами з татом. Але ці люди й раніше до нас приходили, і не раз, але нічого не пропадало.

Прийшов час і самих красивих, моїх улюблених ложечок з позолотою. Вони були милі, з цікавим надписом. Не довго вони у нас пробули, теж кудись зникли.

Батьки дуже злилися, вони не знали, що думати. Вже закралася думка, що у нас завівся домовий.
Мама вирішила купити самих звичайних та дешевих ложечок з нержавійки в надії, що хоч вони не будуть зникати, але з часом і їх не стало.

Батьки вирішили, що купувати знову не будуть. Їли ми все великими ложками, які теж зменшувалися в кількості.

Вся ця ситуація продовжувалася протягом року. Мама з татом весь час були знервованими, та підозрювали всіх. Вони думали, що все життя будуть працювати на те, щоб купувати нам ложечки. А я думала про те, як ми будимо їсти борщ руками.

Не витримавши, тато вирішив розпочати розслідування. Він довгий час ходив по будинку, слідкував за тим, як і коли пропадають ложечки. Одного дня, не сказавши нікому, оскільки всі були під підозрою тато сів у засаду. В той момент я на дивані читала свою улюблену трилогію книг, а мама щось готувала на кухні. Не очікувано перед моїми очима з’явився тато і загадково показавши знак мовчання покликав за собою, те ж саме він зробив з мамою.

Ми всі разом стояли мовчки в темному коридорі дивлячись, як моя маленька сестричка зайшла у кухню та відкрила язичок з приборами, діставши звідти виделку. Після чого вона з дуже серйозним виразом обличчя направилася в сторону балкона, на якому у нас зберігаються різні потрібні та не потрібні речі. Вона своїми маленькими ручками відкрила ящик, в якому тато зберігав різні інструменти, та в самий кінець поклала виделку. Вона трішки постояла, посміхнулася та пішла далі по своїх справах.

Тато рідко заглядав в цей ящик, бо інструменти там були старі, він ними користувався дуже рідко, тому ніхто і не подумав заглянути туди за весь час.

Ми всі дивлячись на цю ситуацію почали сміятися, навіщо було це робити, наша Лея пояснити не могла, можливо тому, що була ще маленька, але ніхто сильно її не допитував. Щастю не було меж, більше не прийдеться працювати, щоб заробити на ложки. Я думаю, що для моєї сестрички це була така гра, а викрадала ложки вона рідко, бо не могла найти зручний для цього час.