Чому я маю жити по чужим правилам, це моє життя, моя територія, а отже правила мої

Я не відчуваю себе зобов’язаною нікому, особливо чоловіковій сестрі Лізі чи батькам мого чоловіка. Мої стосунки з родиною чоловіка загалом дружні, але іноді виникає напруженість. Здається, вони вважають, що все завжди має бути так, як було у них до того, не беручи до уваги, що я походжу з іншого середовища і маю право жити на власних умовах.

Візьмемо, наприклад, нещодавні події. Мої свекри вирішили відвідати нас після довгого часу. Якраз випала нагода, день народження нашої донечки. Я навіть не встигла подумати про те, що підготувати до святкового столу, як мені зателефонувала Ліза. Вона має звичку командувати, завжди хоче диктувати, що потрібно робити, як і її мати. Справа в тому що Лізі старша від мого чоловіка Артура на десять років, вона вже звикла постійно ним керувати, але ж я не Артур.

-Привіт, Юлю. Я чула, що мої батьки їдуть до вас, – сказала Ліза.

-Привіт, так. Чекаємо їх на тому тижні.- відповіла я.

-Слухай, я тут подумала, і мені здається, було б фантастично, якби ти приготувала всі їхні улюблені страви . Візьми качку, запечи її з волоськими горіхами, нафаршируй білі гриби і вино мама п’є тільки біле, – впевнено запропонувала Ліза, наче це був єдиний прийнятний варіант. – і ще пам’ятай, що тато вважає, що якщо немає шашлика, то й свята не було.

-Дякую за пропозицію, Лізо, але я приготую те, що зможу, і не маю наміру готувати виключно на основі вподобань двох людей. Нам потрібна різноманітність страв, тому що будуть ще гості, – спокійно відповіла я.

-Боже, Юля, що ти за людина? Ти просто не розумієш. У нашій родині завжди так готували, я також так готую, коли вони до мене їдуть, ти теж повинна так робити, бо то неповага до них, як до батьків.- наполягала Ліза.

-Ліза, я нікому нічого не винна. Я господиня у власній сім’ї, і у нас є свої традиції. Приємного вечора – твердо заявила я, перш ніж покласти слухавку.

Я знаю, що їхня реакція буде бурхливою. Вони, швидше за все, будуть жалітися на мене Артурові. Однак я відмовляюся підкорятися їхнім вимогам. Мені звичайно не важко приготувати їхні улюблені страви. Якщо я прогнуся один раз, вони чекатимуть від мене цього до кінця мого життя. Тим більше, що навіть на відстані вони нав’язують свою думку, це стосується і вибору імені дитини, і купівлі машини. Ні, це не те, що я готова прийняти.