Я вийшла заміж лише в 30 років. Дітей я мати не могла, та стала мамою для доньки чоловіка від першого шлюбу. Я була їй мамою 15 років, та тепер з’явилася колишня мого чоловіка та забрала мою донечку!

Так трапилося, що у 18 років я дізналася, що ніколи не зможу мати дітей. Не буду вдаватися в подробиці, адже мені це й досі болить, та так сталося. Жили ми з батьками у великому місті, тож я намагалася лікуватися, та нічого не допомогло, через декілька років лікарі сказали, що точно нічого неможливо зробити. Мабуть, тому до 30 років я так і не змогла знайти собі чоловіка…

Після закінчення школи я вступила в університет, потім пішла працювати. Під час навчання в мене був один хлопець, та після того, як мені остаточно поставили діагноз, я йому про все відверто розповіла. Він не став морочити мені голову, і відразу сказав, що хоче родину та дітей, тому не може більше бути зі мною.

На роботі я також зустріла гарного молодого чоловіка. Він був дуже добрим, чуйним, співчутливим, гарним, мав освіту, гарно заробляв, тож мені відразу сподобався. Ми сходили на декілька побачень, потім почали зустрічатися. Через декілька місяців я розповіла йому про свій діагноз, і він також відверто сказав, що не може зустрічатися з безплідною жінкою.

Після цього в мене було ще декілька побачень, та про свою «проблему» я говорила відразу. Мабуть, тому, у мене так і не було серйозних стосунків аж до 30 років. Я вже не намагалася когось знайти, та анкету з сайту знайомств забула прибрати. І тут одного разу мені написав чоловік. Жив він у нашому районі, у невеличкому селі. Він недавно розійшовся з дружиною. Вона зізналася, що кохає іншого та переїхали на інший край країни. При цьому трирічну доньку вона залишила колишньому чоловікові, адже новий не захотів виховувати чужу дитину.

Ми почали з Сашею спілкуватися в мережі. Потім він разом з донькою приїхав до мене в місто. Я була дуже рада, і Марійка виявилася просто золотом: гарненька, чемна, скромна та дуже добра дитина, я не розуміла її маму, як можна було покинути таке щастя? Так ми зустрічалися декілька разів: Саша приїздив до мене з Марійкою. І я полюбила, не знаю навіть, кого більше – Сашу чи Марійку.

Уже через декілька місяців я звільнилася та збирала речі, щоб переїжджати до Саші та Марійки в село. Мама та тато мене відмовляли. Тато казав, що я ще молода та гарна знайду собі чоловіка без «колишніх дружин та дітей», а мама просто глузувала, адже була впевнена, що я, міська дівчина, в селі не протягну й декількох місяців. Коли мама побачила, що я налаштована серйозно, то також почала мене відмовляти. Та я нікого не слухала…

Ще через декілька місяців ми розписалися з Сашком. Я стала жити в селі, роботу собі так і не знайшла, та Саша заробляв достатньо, до того ж у нас тепер було велике господарство, тож я вчилася за всім доглядати та виховувала доньку. Уже через рік я без проблем могла й за городом доглядати, й за коровою, й за курями, й за свинями, і садок розбила перед будинком. Звичайно, кожну вільну хвилину я присвячувала донечці. Марійка майже відразу почала називати мене мамою, ми з нею кожного дня займалися, гралися. Коли чоловік приходив з роботи, то я швиденько його годувала, а потім бігла знову до донечки, читати їй казку та вкладати спати.

Коли донька пішла до школи, усі дивувалися, що вона така доглянута та розвинута. У нас завжди були дуже гарні стосунки з донечкою. Марійка мене дуже любила, а я – її. Та це було не назавжди…

Коли Марійці виповнилося років 12 почалися перші «дзвіночки». Вона перестала мене слухатися, усе більше часу проводила з друзями. Я відверто говорила з нею про те, які її дії та слова мене ранять, тоді вона вибачалася та обіймала мене. Тобто, ми завжди могли знайти спільну мову та залагодити конфлікт. Та в 14 років Марійку ніби підмінили, вона стала некерованою, усе частіше нагадувала мені, що я їй нерідна мати. У будь-якій ситуації я чула одне й те ж : «Ти мені ніхто, тож не можеш мною керувати. Я тебе слухати не буду».

Школу Марійка закінчила посередньо, та ми все ж таки влаштували її в інститут. І тут почалося найгірше. З’явилася колишня дружина мого чоловіка. Вона знайшла Марійку в мережі та почала їй писати, потім взагалі запропонувала переїхати до неї. Марійка була вже повнолітньою, тому легко перебралася до матері. Там мати з її чоловіком оплатили Марійці навчання, забрали до себе в простору квартиру. Виявилося, що чоловік матері Марійки був багатим, а власних дітей вони так і не змогли народити.

Згодом Марійка перестала навіть брати слухавку, коли я їй телефонувала. Зрідка вона вітає мене зі святами, і на цьому все. Я дуже сумую, намагаюся налагодити відносини, та коли я одного разу приїхала до Марійки та її мами, вони вдвох мене попросили більше не приїжджати без запрошення.

З Сашею ми за ці роки віддалилися. Він і раніше багато часу проводив з друзями, а додому приходив тільки поспати та поїсти, та я цього не помічала, адже поруч зі мною завжди була Марійка. Тепер я намагаюся налагодити стосунки і з чоловіком, та його ситуація з Марійкою, здається, не цікавить, а до такого подружнього життя він уже звик.

Може, хтось підкаже, як налагодити спілкування з донькою? Чи може відпустити її та налагоджувати стосунки з чоловіком? Зовсім не знаю, що мені робити.