Розговорився з її мамою. Вона не могла стримати слі3, так що довелося її заспокоювати

Вона – це перша дівчина, в яку я по справжньому закохався. Тоді мене тільки перевели до десятого класу. Через те, що багато однокласників пішло до училищ, наш десятий клас сформували з кількох класів. Так я й побачив її. Вистачило одного погляду, щоб я більше ні про що інше не міг думати. А коли мені вдалося її розсмішити, то я опинився в її полоні. Того ж вечора я вже був впевнений, я закохався. З того дня я не відходив від неї.

Єдине, про що я й досі жалкую у своєму житті, так це за несміливість стосовно неї. За той час поки ми разом навчалися за однією партою, ходили гуляти вечорами та веселилися у спільних компаніях я так й не наважився зізнатися їй в тому, що вона мені подобається. Це зараз я вже розумію, що вона все все знала. Адже всі навколо знали, що в неї закохався.

Школа закінчилася. Ми роз’їхалися по різних містах. Для мене це був справжній удар, від якого я знайшов заспокоєння у склянці. Дійшло навіть до того, що замість першого дзвоника в університеті я лежав у лікарні під крапельницею. А з нею я більше не спілкувався. Так інколи дивися її фото у соціальних мережах, але написати було лячно. Не знав, що можна сказати.

Пройшли роки. Я закінчив університет. Не можна сказати, що на відмінно, але знайшов багато корисних знайомств. Отримав непогану роботу. Дехто навіть сказав би, що гарну. Адже всього за два роки мені вдалося придбати власну квартиру. Але весь цей час вона не виходила в мене з голови. Ні, я не думав про неї постійно. Але достатньо було одного погляду на щасливу закохану пару, яка йшла по алеях міста, або підлітків, які трималися за руки, і я поринав у спогади. Спогади, які не робили мене щасливим, а навпаки змушували сумувати та наводили на думки, що було б, якби я тоді мав більше сміливості. Саме через це я ніколи й не мав серйозних стосунків. Адже жодна дівчина не могла витіснити з голови ту першу, жодна не могла зрівнятися з нею у моїй уяві.

Місяць тому я випадково зустрів її маму, коли навідувався до рідного міста, щоб побачити батьків. Вона працювала у продуктовому магазині. Я одразу її впізнав. Поки не було покупців, то ми з нею розговорилися. Вона розпитувала про моє життя, чим займаюся. А коли я запитав про НЕЇ, то мама одразу притихла, вираз її обличчя змінився. А через мить вона почала плакати. Я не міг піти не дізнавшись, в чому справа.

Після школи вона також вступила до інституту. Там знайшла хлопця. Через два роки вони одружилися, тому що вона завагітніла. Потім їх вигнали за те, що вони не встигали з навчанням. Нікого не хвилювало, що вони молоді батьки. Хлопець пішов працювати десь на склад й там почав пити. А далі все банально. П’яні сварки, постійні скандали, які одного дня перейшли у побої. Вона від нього втекла й повернулася у місто до батьків. Зараз мешкає з ними.

Я слухав, а в голові вималювався план. Я хочу бути з нею. Неважливо, що в неї дитина від іншого. Я все одно хочу бути з нею. Її мамі я сказав, що сьогодні буду в них гостем. Вона навіть не встигла нічого сказати, а я вже вибіг з магазину. До них я прийшов з шампанським, квітами та тортиком. Вона відкрила двері, й в мене відібрало мову. Вона така ж гарна. Ми сиділи та згадували школу. Зізналися її мамі, як прогулювали навчання. А коли вона залишила нас самих, то я одразу випалив, що й досі люблю її.

Тепер ми живемо разом. Я виховую її дочку. Життя, про яке я мріяв стало реальністю, хоч й пройшло стільки років.