“Матусю — переїжджай на дачу, бо твою квартиру хочемо здати в оренду“ — сказала мені дочка

От уже не думала, що на старість років моя дочка збиратиметься виceляти рідну матір з власної квартири, яку я отримала від покійного чоловіка після його зaruбeлі за нашу бaтьківщину.

Не знаю, де і що я в вихованні упустила. Може, занадто мало часу доньці приділяла, уваги. Все життя я працювала, щоб дочка ні в чому собі не відмовляла, купувала сукні та красувалась перед подругами. Може, й трохи розпестила, оскільки моя дочка, Світланка, була пізньою дитиною. Після взяття шлюбу з чоловіком я завагітніла аж через 8 років.

Коли завагітніла, радості було без меж, а в моїх батьків ще більше, бо говорили всі довкола, що я хвора якась і не придатна для того, щоб родити дитину. Чоловіка невдовзі забрали на фронт, а після його загибелі держава давала кошти та подарувала квартиру, в якій ми жили разом до весілля донечки. Потім я у квартирі жила сама.

Ремонт ще дочка після університету зробила під її смак, бо вона вчилась на дизайнера, тому їй було це легко. Та ще за допомогою інтернету змогла придбати якісні меблі. Дочкою була задоволена до сьогоднішнього дня!

Після весілля подружжя орендували квартиру, бо обидва заробляли непогано, тому я й думала, що врешті придбають власне житло. Я жила в своїй однокімнатній квартирі. А влітку їздила в село на дачу по черешні та яблука, а також на сезонні роботи.

А як вийшла на пенсію, то дача була навіть ріднішою за квартиру, однак будинок так ще довоєнний, старий, без водопроводу, опалення та якісного ремонту. Однак час від часу на цілий тиждень мені сподобалось туди виїжджати.

Спочатку все йшло чудово, поки мою дочку не звільнили з роботи. У них вже родився син Михайло, мій перший внук. Та ще й зятя з роботи звільнили.

Коштів в них почало бракувати. Заощаджень було мало, та й ще й за дитиною треба глядіти і все купувати. Я доволі багато витрачаю на онука, купила йому всі необхідні речі для того, щоб йому нічого не бракувало, як і моїй дочці у свій час!

Нещодавно вирішила на вихідних з онуком посидіти, він заснув, а донька запропонувала випити по келиху вина й поговорити. Спочатку я не зрозуміла, до чого вона хилить, але згодом все стало ясно. Дочка хоче, щоб я переїхала на дачу, а квартиру здала в оренду, щоб отримати більші прибутки. Я була здивована не те слово! Як рідну матір можна відправляти в село, жити в будинку, який будували ще за царя, де немає ні води, ні туалету, ні опалення. Там хіба ще влітку час від часу можна знаходитись.

Дочці я категорично відмовила. Забрала своє пальто й тихо покинула їхню квартиру. Всю дорогу в думках лише одне: “Невже в Світлани немає совісті мені таке пропонувати? В них же не останні гроші в кишені. Та й я поряд. Квартиру орендують, невже зять на роботу не може піти, щоб забезпечити мінімальні потреби?”

Розізлилась й вирішила не розмовляти з дочкою деякий час. Вона досі дзвонить, але я і трубки не брала. Хай трохи помучиться і зрозуміє, що пропонувала. Певно, ця думка в неї вже давно була, раз вона наважилась її озвучити.