ЖИТТЯ

0бipванець, або друг нашої доньки!

«Кожній людині потрібна любов та увага!» – відразу зрозуміла моя шестирічна донька. Мабуть, раніше багатьох дорослих…

Вона почала навчатися у звичайній сільській школі, яка володіла однією дивною традицією, зокрема, всі святкування проводилися разом між всіма класами, з найменших до найстарших.

Особливо мені сподобався їхній Новий рік, де початкові класи водили хороводи та співали біля старшокласників, які чудово відігравали Діда Мороза та Снігуроньку. Потім кожен охочий міг прочитати віршик, а старші класи їм весело плескали та підтримували. У кінці вони всі разом водили хоровод і дружно співали пісні.

Реклама

Ніхто з них не думав, скільки кому років, хто якого статусу чи про інші важливі речі ієрархії буденного життя. Вони просто разом водили хороводи та забувалися про всі шкільні стереотипи.

Проте серед купи щасливих дітей був один особливий хлопчик. Його звали Олег, він навчався у другому класі вже другий рік підряд, а все через батьків, які часто закривали його вдома, бо забували, що він там є, або не купували зимовий одяг, і хлопчику просто не було чого одягнути. Всі у школі зневажали його, не хотіли приймати у будь-яку компанію. Він постійно ходив у брудному одязі, у нього рідко було виконане домашнє завдання, і він завжди рятувався від інших дітей агресією.

Нерідко хлопець ліз у бійки навіть з дорослими хлопчаками, які дали йому прізвисько «обірванець». Така поведінка нікого не влаштовувала, тому батьків хлопця постійно викликали до школи. Звісно, це нічого не змінювало.

lunanews.net

От і на Новий рік хлопчик не брав участі у хороводах та не розповідав вірші, мабуть, боявся і тут отримати «на горіхи». Всім дітям вручали подарунки, а найактивнішим ще й дарували різні іграшки на ялинку. От і наша донечка отримала так одну і пішла до Олега.

– Ось, візьми. Це мій подарунок тобі на Новий рік. Хочу побачити твою посмішку, – промовила донька.

Хлопчик не знав, як на це реагувати, дивився на дівчинку з недовірою, але вона не відступала, і він таки взяв подарунок.

– Ось і молодець. Я ж від щирого серця тобі дарую. Ти не повинен постійно сумувати, – промовила донька і побігла.

Все це нам розповіла вчителька, яка сиділа неподалік і аж сама смутилась від недитячого вчинку дівчинки. Вона помітила, що хлопець почервонів, похилив голову й посміхнувся.

Після цього між нашою донькою та цим хлопчиком зав’язалась дружба. Вчителі помітили, як вона добре на нього впливає і лише це заохочували. Хлопець менше бився, частіше приходив з готовим домашнім завданням і щодня ходив до нашої доньки з дрібними подарунками, як не яблучко, то цукерочка зі словами: “Хочу побачити, як ти усміхаєшся!”

Після цього наша класна керівничка на зборах неодноразово хвалила доньку і говорила іншим батькам, щоб теж навчали так дітей, адже одне добре слово ось як може все змінити. Звісно, на зборах я відповідала скромно, мов нічого дивовижного у цьому немає, а сама ледь могла приховати посмішу, дуже пишалась своєю донькою.

Незабаром до роботи над хлопчиком приєдналося і керівництво школи та соціальні служби, які довго розмовляли з батьками й погрожували, що заберуть у них хлопчика. Після цього батьки стали ще гірші, тому Олега тепер виховує його бабуся та дідусь.

Після цього хлопець взагалі змінився. І одяг у нього завжди чистий, і сам він усміхнений, і домашні завдання робить. От лише шкода, що батьківської любові він так і не пізнав, бо вони вирішили продовжити жити своїм поганим життям.

Реклама

Також цiкаво:

Close