Влаштувалася дoглядальницею. Першого дня я знайшла у будинку дoлари. Вони лежали в одній із книжок у бібліотеці. Мені потрібні були гpoші. Тому я довго ваrалася: повідомити господарям чи не вартo. А потім таки прийняла рішення

Я – Люда. Навчаюся на другому курсі мeдичнoго університету. Цього року мій тато тяжко захв0рів. Гpoшей на навчання у нашій сім’ї не було, бо батько тривалий час лежав у лікapні.

Я ж не хотіла залишати університет. Тому вирішила заробляти гроші самостійно. Знайшла у місті агентство, яке займалося працевлаштуванням доглядальниць за хворими чи літніми людьми. Мені знайшли роботу у пристойній сім’ї. Там потребувала догляду паралізована жінка, матір господині цього будинку.

Працювати треба було на вихідних. Та я не відмовилася, бо мені необхідні гроші на навчання. Приїхала за вказаною адресою, з господарями познайомилася. Вони повинні були іти на роботу зранку, а повернутися мали аж увечері. Ознайомили мене з моїми обов’язками. Господарі були приємними людьми, дуже доброзичливими та чемними. Самотньою бабусю вони залишати не хотіли. А рідні більше не було – єдина їхня донька проживала за кордоном.

Я познайомилася з Євдокією Павлівною, дала ліки за призначенням, помила, нагодувала. Потім розважала жінку та зробила вправи з лікувальної фізкультури для відновлення після інсульту. Недаремно ж я навчалася у медичному!

Ближче до обіду Євдокія Павлівна заснула. Я не знала, чим мені зайнятися. У телефоні сидіти не хотілося – набрид цей інтернет!

У господарів дому була велика бібліотека. Тому я вирішила почитати книжку. Я дуже люблю читати сучасних українських письменників. А тут саме на першій полиці трапилася книжка відомої авторки. Це був її новий роман, який я точно ще не читала.

Я обережно взяла книжку і стала її переглядати. Не очікувано для себе я знайшла у ній велику суму грошей. Там було скільки доларів! Я в житті таких грошей у руках не тримала. Їх би точно вистачало на моє навчання в університеті.

Я людина совісна, чуже не звикла брати. Але ці гроші так манили мене, що я почала вагатися. Книжку вже перехотілося читати. Довго міркувала. А тоді все ж таки прийняла рішення.

Мало чого ці люди, можливо, й роками збирали їх на щось. А, може, їм вони необхідні для реабілітації бабусі. Це були чужі гроші, я не мала право їх брати.

Повернулися господарі увечері. Я їм сповістила, що всі їхні доручення виконувала сумлінно. «Євдокія Павлівна себе почувала добре!» – відзвітувала я, – «Коли вона відпочивала, я взяла у вас книжку… Почитати…»

Чоловік і жінка переглянулися між собою і округлили очі.

«Я знайшла у книжці гроші. Ось вони. Вибачте, що без дозволу полізла до вашої бібліотеки. Такі суми ховайте краще. Бо наступного разу, не дай Бог, хтось інший знайде – не будете знати куди і ділися вони» – з посмішкою мовила я.

Господарі засміялися. Вони запросили мене випити з ними чаю на кухні. А я собою аж пишалася: незважаючи на спокусу, я змогла встояти перед чужим добром і залишитися чесною людиною.