Весільний подарунок, що поставив xpeст на стосунках батьків та сина!

Не минуло й дня після весілля меншого сина, як нам зателефонувала невістка старшого сина і почала скаржитися на те, що для старшого сина ми все шкoдуємо й взагалі cкнари, а для молодшого готові гори звернути. Пізніше з’ясувалось, що причиною таких голосних слів невістки стала подарована квартира молодшому синові від нас з чоловіком.

Між нашими синами різниця у 10 років і, мабуть, це буде найважливішим аргументом у всьому, що я розповім далі. Коли старшенький вирішив одружитися, то ми ледь нашкребли гроші, щоб організувати їм весілля, адже родина нареченої була бідною і на це копійки не дала. Син був вдячний і за те, що ми зробили, тим паче всі подарунки й гроші залишалися у його сім‘ї. Певний час вони жили на орендованій квартирі, син кілька разів їздив на заробітки й потім до подарованих грошей додав зароблене і зміг купити хорошу трикімнатну квартиру. Ми з чоловіком пишалися ним.

З цього моменту минуло майже 10 років і ні, ми з чоловіком раптово не розбагатіли, але не стало моїх батьків, а нам у спадок перейшла їхня хатинка у селі, яку ми продали й вирішили купити синові однокімнатну квартиру. До цього весілля ми ніяк не докладалися, він оплачував все сам, тому нам здавалось, що такий подарунок дуже вдалий. Проте, коли я оголошувала тост й дарувала ключі молодятам, моя невістка голосно встала зі столу й пішла геть з весілля. Я не знала, як реагувати на такий її вчинок, адже так вона принизила новостворену сім‘ю та всю нашу родину.

Згодом, я зрозуміла, що нічого іншого очікувати від людини, у якої у житті головне лише матеріальне, не варто. Наступного дня після весілля сварка продовжилась й набула нових масштабів, бо до неї приєднався і син.

У телефонній розмові невістка поливала мене брудом, не даючи й слова промовити у свій захист. Головне її звинувачення полягало у тому, що старший син повинен був здобувати все сам на чужій землі, а молодшому ми все просто так подарували. Я б хотіла їй нагадати за організоване пишне весілля, але не встигла, бо вона поставила переді мною умову — якщо я хочу надалі бачити сина та онуків, то повинна з чоловіком переписати свою квартиру на старшого сина.

Я почала говорити, що організувала їм пишне весілля та й взагалі постійно допомагала їм фінансово на початку сімейного шляху, а вона відповіла, що мені немає чим хвалитися, бо це був наш обов‘язок. А коли я запитала, чому ж тоді її мама не виконувала цей «обов‘язок», то вона відповіла, що ми маємо бути вдячні, що саме вона стала нашою невісткою, це найбільша оплата її мами, а нічого більше ми не заслуговували.

Я була просто шокована. Ледь змогла продовжити розмову.

⁃ То ти нам пропонуєш жити на вулиці, щоб ви мали дві квартири?

⁃ Чому ж на вулиці? Живіть з батьками вашого чоловіка. Думаю, якось впораєтесь і знайдете спільну мову.

Я була просто вражена таким нахабством та приниженням з боку невістки. Я не могла її зрозуміти. Невже вона дійсно думає, що влаштовувати їм весілля, оплачувати медовий місяць та постійно допомагати фінансово було моїм «обов‘язком»? А нащо їй зараз наша квартира? Невже їм з чоловіком мало своєї трикімнатної?

Ми з чоловіком надіялися, що син у нас розумніший й не буде ображатися, але схоже невістка швидко його переманила на свій бік, і він навіть не хоче з нами розмовляти, говорить, що тепер наша квартира має дістатися йому.

Ми відмовилися віддавати їм свою квартиру, тому тепер вони обірвали з нами всі контакти, на телефонні дзвінки не відповідають, внуків бачити забороняють та й взагалі не сприймають нас, як родину. Ми з чоловіком не знаємо, що робити далі, адже ситуація, що склалась ніяк нас не радує, але ж і віддавати наше житло — це дурість.

Як би ви вчинили, якби опинилися у такій ситуації?