«Говорила я їй, для чого тобі той mелeneнь потрібен. Так не послухалася ж, а тепер вагітна від нього. Все життя собі cnacкудuла»

У свого майбутнього чоловіка я закохалася з першого погляду. Коли ми тільки познайомилися, я зрозуміла, що він моя людина. Дотепний, цікавий, вміє підтримати розмову. Ми зустрічалися пів року, а потім він зробив мені пропозицію. Ви скажете, що ми поспішали. Але часу вже мало. Мені вже тридцять п’ять, він на три роки старший. Тому перебирати більше не доводиться. А тут він ще й подобався мені.

Однак моя мама була не в захваті від мого обранця. Вона з першого дня їхнього знайомства намовляла мене його покинути. А коли я повідомила, що виходжу за нього заміж, то не розмовляла зі мною кілька днів. Після весілля ми поселилися в мене. Яка ж це була помилка – жити разом з мамою, яка не любить твого чоловіка.

Вона шукала найменшу причину, щоб почати до нього чіплятися. Не давала вільно зробити кроку у квартирі. Не втрачала жодної можливості нагадати йому, що квартира належить їй. Але він терпів. Ми домовилися, що ще кілька місяців – й переїдемо на найману квартиру. А поки ще шукали варіанти.
Але мама пришвидшила наш переїзд.

Річ у тому, що вона полюбляє розмовляти телефоном зі своєю сестрою та подругами. Все б нічого, але вона постійно їм жаліється на мого чоловіка. Ображає його, вигадує усілякі нісенітниці. При цьому вона забуває, що в неї поганий слух, й робить це на всю квартиру. Тому не дивно, що чоловік одного разу почув її лайку. «Говорила я їй, для чого тобі той телепень потрібен. Так не послухалася ж, а тепер вагітна від нього. Все життя собі спаскудила». Так він дізнався, що «спаскудив» мені життя й що незабаром стане батьком.

Через тиждень ми таки переїхали. Його знайомий допоміг з помешканням. Між власною сім’єю та мамою я обрала чоловіка. Я продовжую з нею спілкуватися. Проте її ставлення до мого вибору мене геть не радує.