Фeмiнicтка і бабине коромисло!

Олі тридцять років, і вона горде зве себе фeмінicткою. Вона нeнавuдuть, коли інші намагаються називати її ім’я та застосовувати його пестливі форми. Особливо її дратує – Олічка та Ольга, хоча й друге – це повна форма її імені. Всі, хто добре знають її, не сміють так називати, тому що знають, що може трапитися з її настроєм.

– Звіть мене просто Олею, – промовляє дівчина малознайомим людям. – А крім цього, я феміністка, — додає вона, гордо скинувши голову. Мабуть, у цьому й сумніватися немає сенсу.

Одного разу вона сказала це при своїй бабусі, Лідії Петрівні, коли гостювала у неї.

Бабуся могла змиритися з тим, що її онука обрізала довгу косу і тепер мала таке коротке волосся, що його й у хвіст не зав’яжеш; і з тим, що онука носила великий мішкуватий одяг, який швидше нагадував чоловічий; і з тим, що вона курила не гірше її старого, але от те, як вона голосно і гордо озвучувала, що вона «хвашистка» жінка не могла ніяк у своїй голові помістити.

Почувши це одного разу, тільки всі розійшлися, баба вхопила у руки коромисло й добряче ним «покарала» онучку.

От лише нічого вже зробити не можна було. Люди добре запам’ятали, що сказала про себе молода дівчина і тепер розповідали про це у всьому селі. Тільки й мови було, що про приїжджу «фашистку».

– Чоловіків вона не любить! Бач-но яка виросла! Кобиляка! Всім розповідає, яка вона хвеміністка! Ох, нічого я ще тебе жити навчу! Будеш у мене кожного любити!

Не могла Лідія Петрівна вмістити у своїй голові, що у її роду от така «гадюка» виросла! Різні ж були! І бандерівці, і махновці, але всі людьми були, а ця…

У селі у них же схожа була, Ванька, то всі її намагалися на істинний шлях наставити, а потім сама зрозуміла свою помилку, коли закохалась в Ількового сина, що з армії повернувся. А потім раптом перейшла жити до його сестри, ніхто так і не зрозумів, що там між ними такого сталось.

Вона хоч і дивна була, та вони все одно одружилися, а зараз от і сина виростили, він уже в університеті навчається.

Але щоб її рідна онука…

Ой, ні! Такого вона допустити не могла! Баба взялась за перевиховання Олі, та так, щоб та і не думала всім навколо брехати про те, що вона якась там «хвеміністка»!

– Бабцю, ну, досить, не збираюсь я з жінками жити, я гетеросексуальна. Просто хочу показати у селі людям, що люди різні є, тому і розповідаю, що я феміністка та чайлдфрі.

– Господи, Олю, та ти там зовсім у своєму місті розум втратила! Гірше свого прадіда божевільного будеш, який то комуністом хотів бути, то бандерівцем! Господи, немає у мене на тебе сил, а це ще ж термін закінчується…

– Який ще термін?

– Який-не-який? Одружуватися тобі треба, дітей народжувати, бо ще трохи почекаєш і нічого не буде!

– Я ж тобі хвилину тому сказала, що я чайлдфрі, ти чим мене слухаєш?

– Олю, ніяка ти не хайлфрі, чи фрі, чи не фрі! Ти б краще язик за зубами тримала, бо у нас тут є лікарі знатні, почують твій говір і не зоглядишся, як у псіхушці будеш всім розповідати про своє фрі!

– Бабцю, минули ті часи! Збудь! Ніхто нікуди мене точно не віддасть! Я здорова!

– От і погано, що минули! Раніше люди хоч боялися, думали, що говорили, а зараз що. Чоловіки з чоловіками, жінки з жінками… Та ще й до всього ненавидять один одного.

Минуло кілька хвилин, і баба знову з онукою заговорила.

– Внуць, то якщо ти хвемінстка, то чоловіків не любиш?

– Припустимо, – говорить дівчина і відсовується якнайдалі від Лідії Петрівни!

– А як же тоді називають чоловіків, які жінок не люблять? Онаністи? Сміх та й годі! Хвеміністки й онаністи!

– Бабо!

– Що ти тут бабаєш? Краще б пішла до сусіда нашого, Кольки, він чоловік хороший, а там уже й на сінник можете, як познайомитесь. Дітки – то ж квіточки у житті.

– Ти думаєш, що говориш?

– Звісно, а що ж ви можете без баби зробити? Навіть завагітніти не маєте від кого!

Про те, що Оля феміністка та чайлдфрі знали всі її знайомі й підтримували. У кожного ж свої таргани у голові, тим паче подругою вона була хорошою.

І ось одна з подруг мала одружуватися, тому вони влаштували дівич-вечір, Оля завжди була одна з перших, хто приходив, ніколи не запізнювалась, а тут минула година, а її й досі не було. Всі були насторожені, але слухавки вона не брала, тому вони почали святкувати.

Ще через годину біля їхнього столику стояла миловидна худенька дівчинка з красивими прикрасами та ніжним манікюром, що доповнювали її елегантний образ.

– Привіт, дівчата!

– Не можу очам своїм повірити? Олю, то ти? – запитали дівчата майже одночасно.

– Так, дівчата, це я! – промовила красива жінка. – Я вам все пізніше поясню, а поки дайте і мені самій звикнути до самої себе!

Всі дівчата наскільки були вражені контрастним перевтіленням Олі, що навіть забули, для чого всі тут зібралися. Дівчині стало незручно, що через неї всі забули про головну героїню святкування.

– Дівчат, я, мабуть, поки додому піду, а ви відпочивайте!

– Ох ти, яка! – промовила наречена – Заінтригувала нас всіх тут, а тепер втікати зібралась! Точно, ні! Так просто ми тебе не відпустимо, спочатку нас чекає ще баня!

Всі вони дружно вирушили відпочивати, а там уже почали розпитувати Олю, що ж з нею трапилось, чому все у ній так різко змінилось. Мало того, що змінився її образ, та й сама дівчина стала жіночнішою та ласкавішою.

Важко було зізнатися Олі у тому що трапилось. А трапилась з нею велика любов.

Ось так, як ніхто не очікував. Оля поверталась від бабусі, лише на кілька кілометрів від села виїхала і колесо пробила. Машини там рідко їздять, пощастило, що трактор неподалік був. Вона й покликали його водія на допомогу. Він без зайвих запитань допоміг їй, такий брутальний, зі щетиною і милою усмішкою, проте від грошей відмовився, поглянув на жінку з осудом. А потім поїхав геть на своєму тракторі, у бік бабусиного села.

А після тижня на роботі у неї почалась відпустка. Не хотіла вона більше нікуди їхати, окрім бабусиного села, якась невідома сила просто тягнула її туди.

За кілька будинків до бабусиного побачила знайомий трактор, зупинилась. Прийшла, щоб віддати ключі до машини, які позичала, та торт як вдячність привезла.

На порозі її хлопчик зустрів, років п’яти.

– Тату, тут якийсь чоловік битися з тобою хоче, – крикнув він у будинок.

– Я жінка! – відповіла приголомшено Оля. – Із чого ти взяв, що я битися хочу?

– А нащо тоді вам ця залізна штукенція?

– Це твого тата, він мені позичав, прийшла повернути. Віддаси?

– Ні, тобі треба ти й віддавай.

Через мить на порозі вже стояв той чоловік. Подякував за ключ, а торт сказав залишити собі.

От Оля і пішла додому з тортом. Баба лише зраділа такому дарунку.

А ввечері той самий чоловік на тракторі приїхав і покликав Олю. Повернув ключ назад, сказав, що не його це.

– Ой, а що це за тобою Павлов їздить? – промовила бабуся з хитрою усмішкою.

– Хто?

– Павлов, чоловік на тракторі. Він у нас фермер головний, вдівець, живе сам, з сином. Чоловік він дужне добрий, проте після втрати з людьми важко йому спілкуватися.

А зранку дівчина таки зрозуміла, що дійсно переплутала ключі, тому віднесла йому його і разом прихопила пироги, які вони ще на світанку почали пекти.

– І цікаво вам, що сталось потім?

– Ще питаєш? – в один голос відповіли дівчата і розсміялися.

– Ну, знайте, наступне весілля ми моє святкуватимемо, а не п’ю я, тому що ми чекаємо народження маленької булочки.

– Булочки?

– Ой, та це так син Олега назвав свого братика, коли УЗД побачив! От тепер лише сушимо собі мозок, яке сину ім’я дати, щоб якось символічно пов’язати з Булочкою!

Всі дівчата не могли повірити своїм вухам та очам. Оце так любов змінила їхню Олю. Олю, яка так любила вихвалятися, що не любить чоловіків та не хоче дітей.

– Оце то любов тебе змінила!

– Любов і бабине коромисло, – подумала Оля, сміючись!