Сергій вже рік виховувався в інтернат1. Родичі від нього відм0вилися. Новий рік він провів на л1карняному ліжку. А потім його викликали до директора. У його кабінеті сиділа жінка, вся у білому. Це була справжня Снігуронька

Більше року тому батьки Сергія 3агинули в авт0мобільній катастрофі. Родичам з боку мами і тата було шк0да хлопчика, проте ніхто не наважився взяти його до себе. На той момент йому було 12 років. Потрапив Сергій до 1нтернату.

Несолодко було жити йому у дитячому будинку. Діти постійно чіплялися до нього, ображали та принижували. Та найбільше прискіпувався до нього Юрко, старший із вихованців на їхньому поверсі.

– Тебе покинули, тому що ти лузер!

– Це неправда! – кричав Сергій: – Мої батьки розбилися на машині. Ніхто мене сюди не відправляв. Просто забрали, коли батьки загинули.

– Та ти тут нам можеш що завгодно розповідати, але ми знаємо! – кепкував з нього Юрко.

Один раз після чергової такої сутички Сергій не стримався. Він щодуху штовхнув Юрка. Та ще й так, що той упав на підлогу! Старшокласник, наче оскаженілий, підхопився і миттю з усієї сили вдарив Сергія.

А далі була темнота. Хлопець втратив свідомість. Він ударився головою об стіну. У нього діагностували струс мозку.

Що відбулося у той день в інтернаті – хлопець не зізнався. Не дуже люблять тут шестірок. Вирішив він мовчати, а потім сказав, що просто підслизнувся сам і упав. Нікому не розповів про свою  бійку з Юрком. Інші вихованці теж мовчали.

Новий рік Сергій провів на лікарняному ліжку. Йому страшно не хотілося повертатися назад. Він плакав у подушку та всіляко відтягував свою виписку з лікарні.

Коли повернувся до дитячого будинку, в його кімнату першим зайшов Юрко.

– Слухай… – несміливим голосом сказав він. – Дякую, що не видав мене. Я тут розшукав деяку інформацію про тебе. У тебе ж є ще тітка за кордоном.

– І що? – збентежено поглянув на нього Сергій.

– Я відшукав її та написав… Про тебе. Вибач, що весь час провокував тебе.

… У коридорі інтернату поставили ялинку. Усі бажаючі прикрашали її. Та Сергію було геть не радісно. Йому були ненависні стіни інтернату. Він думав про те, що ці свята проведе в дитячому будинку, а не в колі родини. Сім’ю він втратив назавжди і вже не повернеш, на жаль, назад ті часи, коли поруч були близькі люди.

Сумні думки Сергія перервав голос виховательки. Вона повідомила, що його до директора викликають.

«Ну і що цього разу?» – думав Сергій. Та коли зайшов до кабінету директора, оторопів. У кріслі сиділа жінка. Вона була схожа на Снігуроньку, про яку колись читала казку мама. На ній була біла шапка зі сріблястою прикрасою та білосніжна шубка.

– Знайомтеся. Це твоя тітка Людмила. – весело усміхнувся директор закладу.

Жінка швиденько піднялася з крісла, підійшла до Сергія та міцно обійняла.

– Ну що? Іди, збирай речі. Я забираю тебе з собою. Я тільки нещодавно про все дізналася. – сказала вона.

Юрко визнав свою помилку тоді, намагався залагодити сутичку з Сергієм. І йому це вдалося.

Тітонька Людмила оформила опікунство над Сергієм. Вона забрала його з собою за кордон. Тепер вони разом живуть у Німеччині.

Як добре, що так склалося. Сергій неймовірно щасливий, адже інтернат – не місце для дітей. Нехай кожна дитина матиме свою родину!