Мені 67 років. Я маю квартиру, машину, діти вже давно виросли та живуть за кордоном. І нещодавно я вигнала чоловіка!

Я була заміжня недовго. Мій чоловік не хотів працювати, та ще й був не проти випити ледве не щодня. До того ж, коли народилася друга дитина, він взагалі перестав мені допомагати. Тому я швиденько розлучилася, щоб позбавитися від цього нахлібника.

Я була змушена повертатися в батьківську квартиру з двома дітьми. Але батьки тепло мене прийняли. Вони допомагали мені з дітьми й ні разу не сказали нічого про мою «помилку молодості», хоча раніше батьки мене попереджали, що Олексій буде не найкращим чоловіком, і він не пара для мене.

Саме завдяки батькам я змогла знайти гарну роботу. Та потім раптово не стало батька, а невдовзі й мами. Я залишилася сама з дітьми. Я тяжко працювала, щоб поставити їх на ноги. Та поки старший синочок закінчив школу, я вже зробила ремонт у вже моїй квартирі, придбала машину та відклала гроші на навчання сина.

На другому курсі синові випала можливість поїхати за обміном навчатися за кордон. Він так і зробив, а потім там і залишився. Так само зробила через декілька років і донька. Зараз вже син одружений та має донечку, живе він за кордоном. А донька довчилася та працює.

Я вже не думала, що зможу колись знайти жіноче щастя. Не скажу, що в мене за стільки років не було жодного залицяльника – були, але я не хотіла заводити стосунки, поки діти були малими, а потім якось уже й звикла бути сама.

Та одного разу на день народженні подруги я зустріла чоловіка. Він був на 10 років молодшим. Але дуже гарним, спортивним, ввічливим. Саша виявився ще й дуже добрим та уважним. Ми почали «зустрічатися», а потім і жити разом.

Він переїхав до мене. І вже через декілька місяців я зрозуміла, як помилялася в цьому чоловікові. Він зовсім не вмів дотримуватися чистоти, розкидав повсюди свій одяг, не міг навіть зі столу після себе прибрати – усе ж це – жіноча робота! Нічого вже говорити про те, що посуд він не мив, а до пилососа навіть не наближався, мені взагалі здається, що він і не знає, як цим користуватися.

Далі – гірше. Він сказав, раз квартира моя, то я і маю платити за комунальні. А коли я попросила його придбати новий диван, бо мій був замалим для двох, і він сам скаржився, що погано спить, та Саша просто покрутив пальцем у скроні: «Чому я маю облаштовувати чужу квартиру?» Це й було останньою краплею. Я його вигнала! І думаю, що краще буду доживати віку сама, ніж з таким чоловіком!