— З тобою все гаразд? Наталко, відчини! — Соломія сильніше застукала кулаками у двері ванної.
Вона прокинулась й прислухалася. Поруч похрапував чоловік. Крізь білу завісу хмар пробивалося березневе сонце. Соломія глянула на годинник і аж підскочила, злякавшись, що запізнюється на роботу. А потім згадала — сьогодні вихідний, 8 Березня.
“Так, умитися, випити кави і зробити сніданок, поки Наталка та чоловік не прокинулися”. Обережно вибралася з-під ковдри, але Дмитро вже схопився.
— Котра година? — бурмотів він, не розплющуючи очей.
— Пів на десяту.
Він різко сів на ліжку.
— Спокійно, вихідний, святкуй, — усміхнулася Соломія.
— А ти чого схопилася? — Дмитро обійняв її й уперся носом у шию. — Вітаю, моя кохана жінко, матір моїх дітей.
— Ну, якщо точніше, дитина у нас поки що одна, — засміялася Соломія. — Я піду сніданок готувати, а ти ще полежи.
— Поки ти вариш, я схожу на пробіжку. Погода чудова. — Він скинув ковдру й босоніж попрямував у ванну.
Соломія вчора вже підготувала сир для сирників — залишилося тільки додати банан, обваляти у борошні й обсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий запах.
— Як смачно пахне! — У дверях з’явилася зсоня Наталка у футболці та шортах, прищурившись від яскравого світла.
Промінь сонця на мить прорвався крізь хмари й освітлив кухню, блиснувши від металевого чайника.
Раптом Наталка притиснула долоню до рота й зникла. Соломія на мить завмерла, а потім кинулася за нею.
— Наталко, відчини! Що з тобою? — Прислухалася, потім знову постукала. Зсередини долинув звук води. — Наталко! — Застукала сильніше.
Тривога стиснула серце. Вона намагалася запевнити себе, що в доньки просто розбещений шлунок. Але раптом усередині похололо. “Ні, цього не може бути. Випускний клас, відмінниця, мріяла про університет… Борони ж Боже!”
З кухні потягнуло гарі — Соломія кинулася туди, проклинаючи під ніс, зіскребла підгорілі сирники й викинула. Це трохи протверезило. “Тиша, без паніки”.
Раптом дзвінок у двері. Думала, Дмитро повернувся, але на порозі стояв хлопець із букетом тюльпанів.
— Доброго ранку, Соломіє Олегівно. Це вам. — Подав квіти.
— Дякую… — вона остовпіло взяла букет. — Заходь, Наталка у ванній.
Хлопець зайшов, але куртку не зняв, м’явся біля дверей. Соломія зрозуміла з його виразу — це він і є причиною проблеми.
— То це ти? — зашипіла вона. — Ти? А знаєш, що тебе можуть посадити за розбещення неповнолітньої?
Він нервово ковтнув.
— Я прийшов поговорити. Я люблю Наталку й не збираються тікати від відповідальності…
У цю мить з ванної вийшла бліда Наталка. Вона перелякано глянула на матір, потім на хлопця.
— Ти?! — видихнула вона.
— І хто мені пояснить, що відбувається?! — Соломія підвищила голос. — Чому її нудить вранці? Може, ти?!
— Мамо! Усе нормально! — Наталка сховалася у кімнаті.
— Наталко! Повернись!
У цю мить двері відчинилися — увійшов Дмитро.
— О, у тебе вже залицяльник? — підмітив він квіти. — Сподіваюся, кричала від радості? На сходах було чути!
— Від радості?! — Соломія ледь не задихнулася. — Це ж… — Не могла вимовити страшної правди.
— Я люблю вашу дочку й хочу на ній одружитися, — бубонів хлопець, почервонівши.
— Оце так заява! А я вже почав дружину ревнувати, — пожартував Дмитро. — Наталка ще в школі, як і ти, здається. Гадаю, нам треба поговорити. Як тебе звати?
— Максим, Максим Коваленко. Я прийшов, щоб ви…
— Роздягайся й заходь. Соломіє, поклади квіти у вазу. Я швидко у душ і приєднаюся.
З приходом чоловіка стало легше. Соломія поставила тюльпани на стіл — яскраві кольори оживили кухню. Повернулася до сирників.
Сонце сховалося, ніби злякалося її люті. Незабаром на столі вже стояла ціла гора сирників. Увійшов Дмитро, пахнучи гелем для душу.
— О, сирники! Наталко, кликай гостя до столу! — гукнув він. — Що сталося? — сів і пильно подивився на дружину.
В кухню несміливо зайшов Максим. На світлі він здавався зовсім юним. Наталка переодяглася, виглядала краще. Може, здалося?
— Не хочу їсти, — сказала вона.
Соломія тривожно глянула на доньку. “Боїться, знову нудить?”
— Поль, не хвилюйся, — Дмитро поклав сирники Максимові. — Ти чого не сідаєш? — звернувся до Наталки.
— Не хочеться.
Соломія вийшла з кухні. Дмитро знайшов її у кімнаті.
— Що трапилося?
— Наталка… вагітна, — прошепотіла вона.
— Це правда?! — Дмитро схопився. — Батьки знають про твої «подвиги», хлопче?
— Знають. Я сказав, коли Наталка мені розповілаМинув рік, і маленька Варенька, затиснута в обіймах молодої мами, посміхалася до дідуся, який годував її ложкою меду.
