Чоловік пішов до іншої, а коли повернувся, ще й не один, я його побачила й прийняла чужих дітей…

Ще з дитинства я мріяла вирватися з рідного села. Тому гарно вчилася й вступила в університет, там і чоловіка собі знайшла – молодого викладача. Спочатку Миколай залицявся до Юлі, та я виявилася спритнішою. Проте хоч ми й одружилися, чоловік, як виявилося, про своє перше кохання не забув…

Я завжди знала, що зможу вирватися з села. Жити, як мої батьки, я не хотіла. Вони були непоганими людьми – дуже добрими та розуміючими. Проте все їхнє життя складали діти, робота в колхозі, а потім на фермі та власне господарство. Мати вставала о пів на п’яту, щоб усе встигнути: і чоловіка нагодувати, і дітей, і корів, і свиней, і гусей, і курей, а потім ще й на роботу встигнути.

Хоч батьки багато працювали, ми не мали вдома гарного ремонту чи обладнання за останнім словом техніки. Що таке інтернет, я дізналася лише в старшій школі, та й то, він у нас був лише в місцевій бібліотеці. Я розуміла й знала, що можна жити зовсім по-іншому, адже іноді ми виїжджали в місто, і з батьками ходили в кіно й до кафе, хоч це й було двічі на рік максимум.

Як тільки закінчила школу, я вступила в університет. Щоб батькам було простіше, я вступила на бюджет і підпрацьовувала по вихідних. В університеті я й зустріла своє кохання.

Мабуть, це було кохання з першого погляду. Історію до нас прийшов викладати молодий хлопець. Мені здалося, що він не набагато старший за нас, хоча вже мав ступінь кандидата наук. Миколай Іванович був стрункий, високий, мав спортивну фігуру й був надзвичайно вродливим. Він залицявся до секретарки декана нашого факультету. Та мені, поступово, вдалося заволодіти його увагою.

Незабаром після того, як я почала вчитися, мені залишила квартиру тітка: вона була безплiдною, тож дуже тішилася, що я вирішила вирватися з села. Саме в неї я й жила, а потім сталося нещастя… Після цього я й зблизилася з майбутнім чоловіком. Він перший проявив до мене співчуття, розпитав, чому я більше неактивна на парах, чому сумна. Згодом він почав мене запрошувати на каву, а я його чай зі смаколиками до тепер уже своєї квартири.

Та Марина, секретарка, помітила, що Коля став приділяти їй менше уваги. Вона почала пліткувати про те, що я в неї забрала нареченого. Коли Коля переїхав до мене, і ми вирішили розписатися, Марина знайшла мене та сказала, що я не буду щасливою з ним.

Звичайно, я на погрози Марини не зважала. Я дуже кохала свого чоловіка, і він точно не був до мене байдужим. Та через рік-два ми почали думати про дітей, і тут з’ясувалося, що я також безплiдна, як і моя тітка. Я намагалася не впадати у відчай, говорила, що ми зможемо назбирати на процедуру штучного запліднення чи всиновимо дитину. Колю ці варіанти не влаштовували. Поступово він почав віддалятися від мене.

Усе було за звичним сценарієм: спочатку Коля почав затримуватися на роботі, потім у нього з’явилися якісь зустрічі з колегами, семінари, наради, далі посиденьки з друзями, рибалка, яку він не дуже полюбляв, до речі. Я зрозуміла, що чоловік знайшов собі іншу. Та я не могла й уявити, що це та сама секретарка Марина. Виявилося, Коля про неї так і не зміг забути, і вона, коли помітила його на роботі сумним, просто почала цікавитися його справами, запросила на каву, на обід – один раз, другий і пішло, поїхало.

Коля чесно сам розповів мені про все. Я його кохала, тож відпускати не хотіла. Я його пробачила, і ми вирішили спробувати ще раз. Та через декілька місяців з’ясувалося, що Марина вагітна. Я не могла тримати біля себе Колю, відпустила.

Я тоді якраз завершила навчання, а оскільки спілкувалася з однокурсницями, то до мене долітали новини про колишнього чоловіка. У нього народилася чудова донька. Через деякий час Марина завагітніла вдруге. Я вирішила повернутися в село, щоб більше нічого не чути про Колю та Марину й не бачити їх, адже зустрічалися ми частенько, випадково, звичайно.

У селі я пішла працювати в школу, поміняла свою квартиру на великий будинок з ремонтом. Господарства в мене не було, тож жила я вельми комфортно. Доки до мене одного разу не завітав Коля.

Колишній чоловік розповів, що Марина невдовзі після народження другої дитини тяжкo зaхворіла, через декілька років її не стaло. Коля сказав, що все життя кохав двох, тож зараз прийшов до мене просити пробачення.

У селі ще довго пліткували про нас. Чоловік пішов до іншої, а коли повернувся, ще й не один, я його побачила й прийняла чужих дітей… Чим не привід для пліток! Та згодом всі вгамувалися.

Зараз у мене чудова родина: коханий чоловік та двоє діточок, які називають мене мамою. Я ні про що не шкодую.