Я одружився з своєю тещею після cмepтi дружини. Мої рідні й досі не простили мені цей вчинок. Односельці почали вopoже до нас ставитись, тому ми продали будинок і вирушили жити в місто

Мене звати Олексій, 38 років. Два роки тому я п0ховав свою дружину, а Люба втратила доньку. Ця спільна втрата якось об’єднала нас, і ми почали відчувати симпатію один до одного. Не минуло й року, як ми почали жити разом, однак це обурило всіх родичів і сусідів. Всі пліткували про нас і осуджували, а я вірю, що потрібно коритись долі, тому вимушені були покинути рідне село і переїхати до міста.

Коли мені було 30, я познайомився з дівчиною Танею. На той час їй було 20 років. Наші відносини неймовірно швидко розвивались, хоча деякі знову ж таки ставились з осудом через велику різницю у віці. А зараз моя дружина на 10 років старша, і все одно продовжують пліткувати, а через те, що це Таніна мати, взагалі навіть місцевий священник почав осуджувати нас.

Зі своєю дружиною я прожив чудових 6 років. Її мати Люда чи не єдина, хто підтримав наш шлюб і була не проти віддати свою дочку мені. Вона була одинока, чоловік її покинув ще коли дізнався, що вона вагітна Танею. Все життя вона присвятила доньці й навіть після шлюбу завжди була поруч і була готова підтримати нас в усьому. Але так сталось, що жінка померла при пологах. Ні дитини, ні жінки не врятували. По суті, ми лишились самі.

Спочатку ніхто й не думав, що ми будемо разом. Моя мати думала, що я доглядаю її, бо вона втратила єдину доньку і ненародженого єдиного внука. Але згодом я розповів все батькам про те, що ми покохали одне одного. Знайшли втіху в обіймах і спогадах і знову ожили. Родичі мало не зійшли з розуму. Все твердили, що так не годиться, що це не по-людськи й тому подібне, але мені було байдуже на ці стереотипи.

Однак Любі було не байдуже. До всього приєднався й осуд сусідів, які щоразу глузували з неї. Я постійно сварився з односельцями, тому що нас там осуджували й обзивали. Дехто навіть думав, що в село прийде прокляття після цього випадку, і що душа Тані просто так цього не залишить. Інші говорили, що я ще й при житті зраджував Таню з її матір’ю, але це абсурд.

Все-таки родичі сподівались, що я візьмусь за розум і покину її, коли отямлюсь від горя і зрозумію, що тільки це горе нас тримало. Але доля вирішила зіграти свою партію. Через декілька місяців теща завагітніла від мене, і я повідомив про це батькам. Вони навіть слухати не хотіли й сказали, що цього внука не приймуть. Люба була вже жінкою досить зрілою, тому були страхи, що народиться не здорове дитя.

Коли сусіди дізнались, що вона вагітна, то твердили, що ця дитина провісник сатани, й все в такому дусі. Ми вже не могли терпіти осуду, і я ще й до всього побоювався, що ці стреси будуть погано впливати на формування нашої дитини.

Спочатку я думав, як це знайти роботу. Все життя працював агрономом на селі, а тут у місті навіть не знаю, що робити. Довгий час роздумував і все-таки вирішили переїхати в місто якомога далі від сусідів та моїх батьків. До всього ще й Любі не давали спокою її сестра з зятем, які постійно допікали її через зв’язок зі мною після смерті Тані.

Одним словом, через декілька місяців знайшли покупців на хату. Продали трохи за дешево через підступні плітки про нас і про погану ауру цього дому, але все-таки продали. На ці та ще зібрані кошти купили однокімнатну квартиру в місті, де мені запропонували як експерту місце в аграрному університеті та бути регіональним менеджером по області з продажу насіння та добрив. Я погодився!

І все змінилось. У нас появилися нові друзі та знайомства. Всі вони не знали нашої історії, й ми вирішили не розповідати, бо ж почали нове життя. З народженням малечі сподіваємось, що й батьки простять і тепер вже не сваху, а невістку приймуть у свої обійми й будемо жити як звичайні люди. На відміну від усіх, я не маю відчуття провини. Життя одне, і я хочу бути щасливим!