ЖИТТЯ

“Ти їм набриднеш і вони тебе викинуть на вулицю! Що тоді робитимеш?!”

«Прошу тебе добре подумай! Тобі тільки здається, що діти повинні за тобою доглядати й завжди поруч бути! А якщо ти їм набриднеш і вони тебе на вулицю викинуть? Так ти ж навіть не зможеш кому і слова сказати!» – благала я сестру не робити помилку й не оформлювати дарчу на рідну доньку, але вона мене навіть слухати не хотіла.

Коли сестра почула мої слова, що її можуть на вулиці виставити, то озвіріла.

– Вона моя донька! Думай, що говориш! – крикнула вона.

Реклама

– Я знаю, Оленка дівчина хороша, але життя у всіх по-різному складається й може повернути не туди… – намагалась пояснити сестрі.

– Ні, не може. Все буде добре.

Віта мене слухати не стала й написала дарчу на доньку. Звичайно, у ній палала злість та образа на сина за те, що він так рідко приїжджав до неї (хоч і жив він дуже далеко), але я її вчинку не могла зрозуміти. Якщо вона так хотіла віддати все доньці, то чому просто заповіт не скласти тільки на неї?

Минуло кілька років, як Олена привела перших покупців до квартири. Віта не могла повірити своїм очам та не розуміла, що відбувається. Але коли чужі люди покинули її дім, то донька пояснила, що хоче відкрити власну справу закордоном, а оскільки грошей у неї для цього не вистачає, то потрібно продати квартиру, а вони двоє поки в орендованій однокімнатній поживуть. Мама довірилась доньці й дозволила продати квартиру, але хоча вона могла не дозволити?

library.kharkov.ua

Згодом донька поїхала закордон й жінці не вистачало грошей, щоб самостійно оплатити оренду та комунальні, тоді й згадала про сина. Той почув про біду мами й надіслав її чималу суму грошей й у листі повідомив, що це все, чим він може допомогти.

Змогла прожити вона так тільки кілька місяців, а потім приїхала до мене у село й почала проситися жити разом з нами, доки Оленка не повернеться. Я й не проти була б допомогти сестрі, але ж я живу з сім’єю сина і вони не раді такій перспективі, мов «одної людини літнього віку вистачає, а потім двох бери й доглядай!».

Я їх можу зрозуміти, але сестру мені все одно дуже шкода, не кину ж я її у біді. Найсумніше тут те, що вона й досі не усвідомлює, що її Оленка вже навряд повернеться, а якщо й повернеться, то не захоче з мамою жити.

Можливо, серед вас є люди, що потрапляли у схожі ситуації. Дайте мені пораду, як бути, бо проти дітей йти не хочу, але й викинути сестру на вулицю не зможу!

Реклама

Також цiкаво:

Close