Ледве стримався, щоб не вдapuти. Як можна було вuгнати стаpoго, хвopoго свекра на вулицю?

Вийшовши з потяга, одразу зловив таксі. Не зважав, що викликати офіційну службу буде дешевше. Хотілося якнайшвидше приїхати додому, де чекали дружина та старенький тато.

Коли одружився з Оксаною, то питання, де ми будемо мешкати, не виникало. Я жив зі своїм батьком в трикімнатній квартирі майже в центрі міста. Мама померла, ще коли я ходив до школи. Я гадав, що разом буде набагато легше жити. У кожного своя кімната, ще й одна зайва для майбутньої дитини.

Так прожили ми більше, ніж десять років. Дітей Бог не послав. За цей час батько сильно постарів та почав здавати позиції. Почалося з інсульту, після якого він не зміг ходити на завод, на якому пропрацював все життя. І навіть коли вийшов на пенсію, то попросився працювати сторожем, щоб не відриватися від колективу. Для працівників він став неофіційним символом підприємства.

Хвороба більше не дозволила йому працювати. Я помітив, що батько цілими днями ходить без настрою. А коли починає пищати його годинник, по якому він раніше збирався на зміну, то взагалі краще не підходити до нього. Одного дня я побачив цього годинника у смітнику.

Місяць тому я влаштувався працювати провідником у вагоні потяга. Гарна зарплата, звична для мене робота, та й дружина встигне заскучати. Непокоїло лише те, що Оксана в останній час не дуже почала ладнати з батьком. В них постійно виникали суперечки через звичайні дрібниці. Але хай там як, та все ж я був впевнений, що серйозних сварок в них не буде, поки я в рейсі.

Та ось коли я повернувся, то одразу помітив, що у квартирі занадто тихо. Батько завжди вмикав голосно телевізор або стареньке радіо. А як почав погано чути, то взагалі слухав на повну. Дивно, але дружина також не вибігла мене зустрічати, а мовчки сиділа в кімнаті з телефоном в руках.

Лише через кілька хвилин мені вдалося в неї дізнатися, що батько образився та пішов з дому. Кілька днів він вже не повертався. На такі новини я не знав, що й сказати.

Не слухаючи більше дружину, я побіг в єдине місце, де міг бути батько. На його завод. Як виявилось я добре знав батька. Він сидів на стільчику біля прохідної разом зі свої колишнім напарником та кількома собаками, яких він раніше підгодовував. Напарник, побачивши мене, доволі помітно склав непривітну міну та мовчки розвернувся й пішов всередину заводу.

Батько довго не хотів розповідати, що сталося. А потім просто мовчки заплакав. Моє серце аж тьохнуло, коли я побачив сльози на зморшкуватому, небритому обличчі батька, який завжди був для мене еталоном справжнього суворого чоловіка. Заспокоївшись, він розповів мені, що дружина з перших хвилин, як я поїхав, почала встановлювати свої правила. Не давала йому дивитись телевізор, чіплялася без причини. А кілька днів тому під час суперечки вигнала його з дому та не відчиняла двері. Ось він й прийшов на свою колишню роботу, де йому дозволили переночувати, поки я не приїду.

Коли ми повернулися додому, я мовчки висипав всі свої речі з валізи й почав складати в неї одяг дружини. Вона зі страхом дивилася на мене. А я ледве стримався, щоб не вдарити її. Як можна було вигнати старого, хворого свекра на вулицю? Через тиждень в нас розлучення.