Донька образилась на нас, бо ми не змогли її купити квартиру на двадцяти п’яти річчя!

Почну цю розповідь з того, що ми з чоловіком та донькою живемо у трикімнатній квартирі. Недавно доньці виповнилось 25 років і вона почала сваритися з нами, тому що до цього віку всім її подругам уже було подароване окреме житло, звинувачуючи нас з батьком у тому, що ми не вміємо правильно користуватися грошима.

Щодня ми з донькою сваримось через одну й ту ж причину: вона хоче з’їхати від нас та почати самостійне життя, але її не має куди. За її словами ми «дістали її» тим, що постійно намагаємось простежити, чи вона поїла, чи все у неї добре, о котрій вона повернулась додому і з ким гуляла.

Але, на жаль, ми ніяк не можемо допомогти її почати нове самостійне життя.

Ми розглядали варіант орендувати її житло, оскільки зараз її заробітної плати вистачає лише на найнеобхідніше, але зрозуміли з чоловіком, що тоді ми будемо жити у напівголодуванні. Тому й прийняли рішення, що поки донька може пожити з нами, а там вже щось вигадаємо.

Ми з чоловіком жартуємо про те, щоб нам дуже пощастило, якби донька одружилась з якимось заможнім чоловіком, але у неї уже є наречений. Такий же звичайний хлопчина з середньо статичної сім’ї без власного житла.

Її подругам, про яких вона згадувала на початку, насправді купили квартиру після того, як одружилися й то для оплати цих квартир старається і молода сім’я й мами з татами. Ми з чоловіком й теж могли б допомогти молодятам виплачувати іпотеку, але боюсь, що палатимемо ми за це власним здоров’ям (або додатковими підробітками, або напівголодуванням).

Я й доньку розумію, бо у такому віці хочеться вже самостійного життя і я залюбки б купила її б власне житло та з нашими зарплатами нічого собі такого не можна дозволити. І що ж робити з цим всім?

Може все-таки зв’язатися з майбутніми сватами й подумати про купівлю власного житла чи хай живуть з нами поки, а потім щось і назбираємо?