Ось переказана історія, адаптована для української культури: Дмитро й Олеся жили в одному будинку, на

— Що хочу, те й робитиму. Це моя квартира. Не подобається — іди геть! — вигукнув Андрій, дивлячись з-під

Ти йдеш, коханий, згадуй мене… Богдан зупинив авто біля високого металевого паркану. Колись тут був дерев’яний тин.

Коли все не так, як здається Соломія їхала з роботи у трамваї, притуливши голову до вікна. По склу стікали

— Здається, ми знову разом? — Настя притулилася до Олега. — Ну що? Нічого собі, так? — Оля крутилася

Сама ж віддала тебе їй, власними руками. А вона не знудилась, взяла. — Марічка, привіт. Чого я тобі так

Сонце палило над Києвом, а вулиці гули від натовпу. Марія й Оксана, двадцять років потому, керували своїм

— Олесю, не треба всього цього. Я одружений і люблю свою дружину, — промовив він завчасно підготовану фразу.

«Ти зустрів її першим, то з нею й іди», — сказав Андрій псу. «Але я сумуватиму». Електричка сповільнила хід.

Жінка та її син працювали на фермі за їжу та дах над головою, коли несподівано виявили похмуру таємницю