ZigZag

Поштова Марка: Історія Кохання та Зради в Українській Родині. Як Ілля покинув Катю та доньку Соню заради старшої жінки-музи, як Катя вчилася жити після розриву, і як порада розлучниці Ксенії змінила долю Софії, поки своє справжнє кохання не знайшла її дочка.

ПОШТОВА МАРКА Олег залишив Ганну, мама важко зітхає. В якому сенсі? не розумію я. Я й сама не можу повірити.

Без категорії

Скамейка для двох: Історія Надії Семенівни та Степана Петровича — про теплі зустрічі, сірі будні і ту саму лавку в київському сквері, де навіть на схилі літ можна знайти підтримку, відчути турботу і розділити тишу на двох

Лавочка для двох Сніг уже зійшов, але земля в парку біля мого будинку залишалася ще темна, волога, а

Без категорії

«Переїжджай на свою «територію» – проголосив чоловік»

Сідай, Катю, мяко попросив Віталій під час вечері. Катя вимкнула плиту, обернулась і запитала: Що сталося?

Без категорії

Тато не виконав обіцянки

Привіт, друже, слухай, розкажу, що відбулося у нашій родині. Знаєш, почала Ганна, підбираючи слова, дорослі

Без категорії

Коли ми з дружиною сіли в літак до Риму, виявилось, що наші місця зайняті: пасажирка з дитиною відмовилася поступитися, бо її син хотів сидіти біля вікна — як ми мирно вирішували конфлікт з допомогою стюарда і чому деякі батьки вважають, що їм дозволено більше

Коли я сідав у літак, то з подивом побачив, що наші місця вже зайняті. Моя дружина і я планували поїхати

Без категорії

Чи справді чоловік дорожчий за всі гіркі образи? Неймовірна історія Тані: як я двічі починала життя з нуля, втрачала і знаходила сімейне щастя, самотужки виховувала чотирьох доньок, боролася з чоловіковим алкоголізмом і врешті переконалася, що справжню любов навіть лихі 90-ті і випробування долі не зламають

ЧОЛОВІК ДОРОЖЧЕ ГІРКИХ ОБІД Ой, Сергію, це була вже остання крапля! Ну все, розлучаємося! І навіть не

Без категорії

Ти використовуєш бабусю у своїх цілях: вона доглядає за твоєю дитиною, а мою навіть на вихідні не бере Іноді життя підкидає несподівані випробування — перед такими постала і я, коли терміново знадобилась допомога для моєї дитини. Моєму сину зараз чотири роки. Без перебільшень можу сказати — він ідеальний для мене. Так, іноді поводиться не найкращим чином, але ж ідеальних дітей не буває — всі вони трохи бешкетники. До того ж я чекаю на другу дитину, і вся ця історія саме про це. Коли я прийшла на плановий прийом до свого гінеколога, мене відразу направили до лікарні — з’явились серйозні причини для хвилювання. Відкласти це було неможливо. І переді мною постало питання: кому довірити сина? Чоловік у відрядженні ще на десять днів. Батьки на роботі. Інших родичів під рукою не було. Допомогти згодилась лише моя бабуся. Вона сказала, що доглядатиме сина поки я не повернусь з лікарні. Мені відверто було тривожно — бабусі аж сімдесят, а син непосидючий та швидкий. Трохи боялась, як воно все вийде… Вирішили так: батьки працюють у приватній компанії, тож після роботи вони забирають онука, а вдень із ним бабуся. Такий сімейний консенсус. Я весь час переживала, адже йшлося про мою дитину. Але вибору не було. Часто дзвонила бабусі — цікавилась, як вони там. Та, на подив, старенька і малюк швидко знайшли спільну мову. Тиждень пролетів швидко. Потім приїхав чоловік — підхопив турботу. Я вже мала повертатися додому, як раптом у вихідні мені зателефонувала сестра, вся на нервах — образилась на мене. Її доньці всього два роки, і як би вона не благала бабусю залишитись із малою, та вперлася — мовляв, дитина ще надто маленька. Сестра майже на колінах просила бабусю доглянути свою доньку, та бабуся стояла на своєму! — Ти просто користуєшся бабусею! — сказала мені сестра. Я ж відповіла: ситуація у мене була справді критична. Було б дивно забирати сина з собою до лікарні. Просила про допомогу і тебе, але ти ж відмовилась! Ти хочеш віддати дочку бабусі, щоб відпочити й погуляти. Відчуваєш різницю? І чи добре залишати таку маленьку дитину на стару людину? Краще нехай побуде з батьками. Та вони самі донькою не хочуть займатися. І я маю сидіти з нею завжди! Я вважаю, сестра не права. Різниця між дворічною і чотирирічною дитиною — велика. Якби мала вибір, сама б сина родичам не віддавала. Але ж сестра вважає, що я обдурила нашу бабусю.

Ти користуєшся бабусею. Вона доглядає за твоєю дитиною, а мою навіть на вихідні не бере. Іноді нам трапляються

Без категорії

Щасливі завжди усміхаються

Щасливі завжди посміхаються Я, Олег, спостерігав, як дощу вікно нашого старенького будинку в Києві підмуровувало

Без категорії

014

Новорічне диво в родині Петра та Ані: як забутий подарунок, бездомний бородань і маленький котик перетворили святкову ніч на справжню казку для Машеньки та подарували тепло тим, хто цього потребує

Диво на Новий рік Остапе, поясни мені, будь ласка, як ти міг забути?! Я ж тобі з ранку кілька разів нагадувала

Без категорії

065

Він ненавидів свою дружину. Ненавидів… Вони прожили разом 15 років. Цілих 15 років життя щоранку він бачив її поруч, але тільки минулого року його почали дратувати її звички — особливо одна: ще лежачи в ліжку, вона простягала руки й казала: «Доброго ранку, сонечко! Сьогодні буде прекрасний день». Звичайні слова, та її тонкі руки, сонне обличчя викликали у ньому неприязнь. Вона піднімалася, проходила повз вікно, дивилася у далечінь, скидала нічну сорочку і йшла до ванної. Колись, на початку шлюбу, він захоплювався її тілом, свободою, що межувала зі звабою. Хоч її тіло й досі залишалося привабливим, його оголеність дратувала його. Одного разу він навіть хотів підштовхнути її, щоб прискорити «пробудження», але стримався і лише буркнув: — Поспіши, мені набридло чекати! Вона жила повільно, знаючи про його роман на стороні, навіть знала дівчину, з якою він зустрічався вже три роки. Але час залікував рани самолюбства і залишив лише тінь непотрібності. Вона пробачала йому агресію, байдужість, жага повернути молодість. Проте не дозволяла цьому заважати власному спокійному життю, цінуючи кожну хвилину. Так вона вирішила жити, відколи дізналася про свою хворобу. Хвороба відбирала її щомісяця, і скоро мала перемогти. Першим бажанням було — відкритися всім, розділити тягар правди з рідними. Але найважчі дні вона пережила наодинці, і на другу добу прийняла рішення мовчати. Її життя спливало, а разом із ним приходила мудрість – уміти споглядати. Вона знаходила утіху в маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. Щодня вона знаходила між стелажами, що мали напис «Таємниці життя і смерті», книгу, де здавалося, знайдуться відповіді. Він приходив до коханки. Тут усе було яскраво, тепло, затишно. Вони зустрічалися три роки, і за цей час він любив її пристрасною любов’ю. Він ревнував, принижувався і не міг дихати без її молодого тіла. Сьогодні він твердо вирішив: розлучення. Для чого мучити всіх трьох, він не кохає дружину, а навіть ненавидить. А тут буде щасливий. Він намагався згадати почуття до дружини — не зміг. Йому раптом здалося, що вона дратувала його від першої зустрічі. Він дістав фото дружини з гаманця і, щоб підтвердити рішення, порвав його на шматочки. Вони домовилися зустрітися в ресторані — тому ж, де півроку тому святкували п’ятнадцяту річницю шлюбу. Вона приїхала першою. А він перед зустріччю зайшов додому, довго шукав у шафі папери для розлучення. У нервовому стані він перекидав усе з шухляд на підлогу. В одній із них лежала темно-синя запечатана папка, якої він раніше не бачив. Присівши, він одним рухом відкрив її. Він очікував побачити будь-що, навіть компромат, але знайшов аналізи, виписки, довідки. Всюди — прізвище та ініціали дружини. Його пронизала здогадка. Він ввів у пошуку діагноз — і побачив страшне: «Від 6 до 18 місяців». Минуло вже півроку… Далі все згадував погано. У голові крутилася лише одна фраза: «6-18 місяців». Вона чекала його сорок хвилин. Телефон мовчав, вона розплатилась і вийшла надвір. Стояв чудовий осінній день, сонце не палило, але гріло душу. «Яке прекрасне життя, яке щастя — просто бути тут, під сонцем, поруч із лісом». Вперше з моменту, як дізналася про хворобу, відчула жаль до себе. Вистачило сил зберігати таємницю від чоловіка, батьків, подруг. Вона намагалася полегшити їм життя, навіть ціною власного. Тим паче, скоро залишаться тільки спогади. Йдучи вулицею, вона дивилася, як люди радіють майбутньому — бо попереду зима, а за нею неодмінно весна! Їй це не судилося відчути. Її образа переросла у нескінченний потік сліз. Він метався по кімнаті, вперше відчувши швидкоплинність життя. Він згадував дружину молодою, коли лише познайомилися — і зрозумів, що любив її. Йому здалося, що цих п’ятнадцяти років не було. І все ще попереду: щастя, молодість, життя… Останніми днями він оточив дружину турботою, був з нею цілодобово й пережив незнане досі щастя. Він боявся її втратити, був готовий віддати своє життя задля неї. І якби хтось нагадав, що місяць тому він ненавидів її та мріяв розлучитися, сказав би: «Це був не я». Він бачив, як їй важко прощатися з життям, як вона плаче, думаючи, що він не чує. Він зміг зрозуміти: немає більших мук, ніж знати про власний кінець. Він бачив, як вона боролася за кожний день, тримаючись навіть за найпримарнішу надію. Вона померла через два місяці. Дорогу від дому до цвинтаря він встелив квітами. Він плакав, як дитина, коли опускали труну, і відчув, що постарів на тисячу літ… Вдома, під її подушкою, він знайшов записку з новорічним бажанням: «Бути щасливою поруч із Ним до кінця своїх днів». Кажуть, бажання, загадане на Новий рік, неодмінно здійсниться… Очевидно, так і сталося, бо цього ж року він написав: «Стати вільним». Кожен отримав те, чого, наче, прагнув…

Він терпіти не міг свою дружину. Серйозно, просто вже не міг Разом вони прожили п’ятнадцять років.