29 жовтня Я лежав на дивані, втупившись у стелю. Крутило думки, не міг заснути. І як тут заснеш, коли
Оленка співала від щастя, ще б пак! У неї тепер є квартира, власна, без грізної господині, що гасила
Олег стоїть, не рухаючись. Білі стіни палати в лікарні виглядають занадто охайними. Надто байдужими.
Дорогий щоденнику, Сьогодні в ресторані «Версаль», що в самому центрі Києва, знову панує звична атмосфера
Напівмертва собака вкривала собою маленький клубочок, а люди обходили їх стороною Я знову спізнювався.
Дорогий щоденнику, Сім років тому я залишилася одна якщо не враховувати мого рудого кота Стефка і подруг
Все, Оксано, між нами все завершено! Я хочу справжньої сімї, дітей. Ти цього дати мені не можеш.
Лікарняне ліжко, на якому скінчилося моє уявлення про беззахисність дитинства Їй було дванадцять, коли
Слухай, розповім тобі таку історію, яка реально гріє душу, а я згадую і мурахи по спині. Було це одного
Я пішла до лікаря, коли вже не могла витримувати цей біль. Три дні поспіль це вже забагато.