Щоденник. Я живу з Лесею вже понад десять років. Ми мешкаємо у двокімнатній квартирі в Києві, все ще
Ранок у Ганни Василівни починався як завжди. Поставлений на плиту чайник, дві ложки чорного чаю у старий
Гірке, та все ж щастя: Чому ж тобі ця дівчина не підійшла? Хороша ж – скромна, чистюля, навчається, тебе любить, – докірливо мовила Олена Ігорівна синові. – Сину, йди обідати, борщ уже на столі! Денис у відповідь – вдячний, але мама не вгамовується… “Хто твоєю долею стане, Денисе?” – зітхає Олена Ігорівна. А доля знаходить сама – зовсім неочікувано, у поїзді, серед випадкових попутників. Лариса, старша на сім років, троє дітей, живе в гуртожитку, вдова. Але саме до цієї жінки відкриває серце Денис, забуваючи про решту. Коли у пари народжується “сонячна” донька, Денис розуміє: справжнє щастя – непросте, інколи навіть гірке… Та воно вартує всіх пережитих випробувань. – Чого ж тобі ця дівчина не догодила? Хороша ж дівчина, скромна, акуратна, вчиться, тебе кохає
Самій з донькою мотатися страшно, сама розумієш дві жінки, мови ж не знаємо, як щось трапиться…
РІДНА ДРУЖИНА
— Як тобі вдається стільки років жити з однією дружиною? В чому секрет? — мій брат щоразу, приходячи в гості, запитував одне й те ж.
— Кохання і велике терпіння. Ось і весь секрет, — я незмінно відповідав.
— Цей рецепт не для мене. Я люблю всіх жінок. Кожна — загадка. А прожити життя з «прочитаною книжкою» — вибач, — криво всміхався брат.
Молодший брат Петро одружився у вісімнадцять. Його наречена Ася була на десять років старшою. Мила, щира, безмежно закохана, Ася полюбила Петра на все життя. А він рушився її коханням граючись.
Ася, переїхавши до чоловіка й багаточисельної родини, народила сина Митю. Вони отримали маленьку кімнату — всю свою «фортецю». Особливу цінність для неї мала колекція порцелянових фігурок: десять рідкісних статуеток, які вона обожнювала. Родина знала: ці скарби — Асина втіха.
Я ж у ті роки тільки планував майбутню сім’ю, мріяв знайти єдину на життя. Так і склалося — ми з дружиною вже понад піввіку разом.
Петро й Ася прожили десять секундуючих, однак у цьому шлюбі нічого не тішило Асю: покірна, тиха, вона щиро любила чоловіка й сина, але Петрові цього було замало…
Якось брат повернувся напідпитку — почав зачіпати Асю, кепкувати, став агресивним. Вона, важко зітхнувши, взяла Митю й вийшла, щоб уникнути сварки. За мить з кімнати долинув дикий гуркіт — на долівці лежали розбиті на друзки Аcині фігурки.
Лише одна дивом уціліла. Ася підняла її, поцілувала й нічого не сказала Петрові. Тільки очі її були повні сліз.
Відтоді між подружжям з’явилася невидима прірва. Вона далі виконувала всі обов’язки, була гарною господинею, але жила, ніби на автоматі…
Петро став більше випивати, водився з сумнівними товаришками й приятелями, удома з’являвся рідко… Ася мовчки терпіла, замикалась у собі. Але розуміла: за вітром поля не перебіжиш… Врешті-решт, вони розлучилися без скандалів і претензій. Ася з Митем переїхала до рідного міста, а на згадку лишила ту саму врятовану статуетку.
Петро поринув у веселощі, змінюючи жінок, кохаючи кожну по-своєму, аж поки життя не понесло його на дно. Хоча був успішним економістом, викладав у вузі, писав підручники, кар’єру зруйнували алкоголь і невпорядкованість…
Сім’я сподівалась: може, заспокоїться? Одружився з «феєричною» жінкою, у якої був син-підліток. Не подружилися: через п’ять років — знову розлучення. Потім у Петра знову були Ліля, Наталя, Світлана…
Та доля розпорядилася інакше: у п’ятдесят три Петро захворів. Образ жінки очікувала поруч не було. Доглядали ми — я та сестри.
— Семене, під ліжком ось чемодан…
Він був повний порцеляни, кожна статуетка загорнута в серветку.
— Це я для Асі збирав… Не міг простити собі тієї колекції, тієї її мовчазної образи… Купував фігурки по всій Україні, в командирівках… Під подвійним дном — гроші. Віддай усе Асі. Нехай простить…
Передавши брату останнє прохання, я вирушив до Асі. Вона обійняла й сказала:
— Семене, ти такий схожий на Петра…
Я передав чемодан і слова прощення. Відповідь не забарилась:
«Дякую тобі й Петі за все. Статуетки ми з Митем вдало продали, коштів вистачило переїхати до Канади — сестра давно кликала. Мене вже нічого не тримало тут, лиш надія: раптом Петро покличе… Не покликав. Але щаслива, що для нього я завжди була рідною дружиною. Миті тут краще, одужує. Прощай…»
Зворотної адреси — немає…
**РІДНА ДРУЖИНА:
Історія про Асю і Петра, про кохання, зраду, втрати і прощення,
або як колекція порцелянових статуеток змінила долю української родини** РІДНА ДРУЖИНА Як ти стільки років уживаєшся з однією дружиною? У чому ваш секрет? мій брат щоразу, як
Правила на літо Коли дизель-потяг уповільнив хід біля скромної платформи в Малій Бурімці, Ганна Олексіївна
Свекруха запропонувала нам перебратися у її квартиру, явно зі своїм розрахунком Дуже дякую за вашу пропозицію.
Я вже два тижні терплю, Санько! Два тижні в цій хатинці, яку вони чомусь називають «готелем».
“Я тобі сина народила, але нам нічого від тебе не потрібно”, тихо пробурмотіла йому в телефон коханка.
Зібрав речі і пішов з миром, підписала дружина. Мене не турбують твої справи, Віталію. Все вже зрозуміло.
