«Не хочу іншої невістки, а ти роби, як знаєш!» – сказала мати синові.
Марко завершував навчання в університеті й вирішив, що настав час одружитися зі своєю першою шкільною любов’ю — Мариною! Марина була не лише гарною, а й доброю та розумною дівчиною, яка саме писала дипломну роботу. Молоді домовилися, що одружаться після захисту.
Марко розповів про весілля матері, але вона не мала для сина гарних новин. Мати сказала: або одружуйся з Олесею із сусіднього дому, або взагалі ні з ким. А потім спитала, що для нього важливіше: кар’єра чи кохання? Матір мріяла й бачила, як її син стає успішним.
Олеся походила із заможної родини й давно була закохана у Марка, а він уперто дивився лише на Марину, яка була з небагатої сім’ї з поганою репутацією. Мати Марини мала сумнівну славу… Що скажуть люди?
«Я не прийму іншої невістки, а ти роби, як хочеш!» – сказала мати синові.
Марко довго вмовляв матір, але та була непохитною, а згодом сказала, що якщо він одружиться з Мариною, то вона його прокляне. Марко злякався. Ще пів року зустрічався з Мариною, та почуття згасали.
Зрештою він одружився з Олесею. Дівчина щиро його кохала, але весілля не влаштовували — Марко не хотів, щоб Марина побачила весільні фото. Марко переїхав у розкішний будинок батьків Олесі, які допомогли йому побудувати кар’єру. Але він так і не став щасливим.
Марко не хотів дітей. Коли Олеся усвідомила, що вже не вмовить його на дитину, сама подала на розлучення. Коли це сталося, Марку було вже сорок, а Олесі — тридцять вісім. Згодом вона вдруге вийшла заміж, народила дитину й була по-справжньому щаслива.
Марко мріяв про шлюб із Мариною, шукав її, та безуспішно — здавалося, дівчина зникла. А потім дізнався, що її вже немає: після розриву з Марком вона вийшла заміж за першого зустрічного, який виявився нікчемою й побив її до смерті.
Після цього Марко оселився в старій квартирі батьків і почав спиватися. Увесь час дивився на фото Марини — і ніколи не пробачив матері. «Не хочу іншої невістки, а ти роби, як знаєш!» так сказала мати синові. Я закінчував університет у Львові
Привіт, друже, слухай, що тут сталося Я йду від тебе! крикнула Оленка, і одразу зрозуміла, що її підсвідомість
Лусі, здається я збив кота прошепотів я в телефон. І що? відповіла Лусі без емоцій. Чому ти запитала «і що»?
Це не мій син, холодно проголосив мільйонер, його голос лунав у мармуровому холі. Забирай свої речі і йди.
Мене виростила бабуся. Я, звісно, вдячний їй за все, але її любов мала свою ціну. Мені було всього пять
Готова пробачити і прийняти назад не дожене. Ти гадаєш, я буду бігати за тобою? У мене таких, як ти
Я вважав, що наше подружнє життя йде гармонійно, аж доки подруга не задала мені питання. Одружився я
Ні одна з бабусь не може під’їхати забрати нашого сина з дитячого садка. Тепер доводиться щомісяця
Двадцять років потому я впізнаю в юнакові самого себе
Напередодні весілля Артур звинуватив Марію у зраді. Незважаючи на всі її клятви у вірності, він не повірив жодному слову. Але двадцять років потому він зустрів її сина — хлопця, який був його точною копією…
Вони кохали одне одного, як у романах: пристрасно, по-особливому, щиро. Багато хто заздрив їхнім стосункам і намагався зруйнувати їхнє щастя. Молоді поволі готувались до весілля, якому не судилося здійснитись.
У переддень весілля Марія зізналась коханому, що вагітна. Замість радості її зустріли гнів і підозри. Артур вирішив, що вона його зрадила — не міг повірити, що дитина його. Усе сказав їй в очі. Вона народила сина.
Друзі казали, що Артур втрачає найважливіше. Усі знали, як Марія любила його. Але Артур залишився непохитним: розірвали стосунки, весілля скасували. Пропонував зробити аборт, та Марія відмовилась. Вона чекала його вибачень до останнього, але дзвінка не було.
І сама дзвонити не стала. Артур вірив у свою правоту. Вони пішли різними дорогами — кожен почав нове життя. Марія самотужки тягнула всі турботи. Коли їхні шляхи ще іноді перетиналися, Артур не дозволяв собі навіть подивитися в її бік, намагаючись забути все минуле.
Життя Марії було непростим. Вона стала самотньою мамою, але це не забрало в неї щастя. Вона відмовилась від особистого життя, натомість весь сенс знайшла в синові — заради нього була готова на все.
Марія працювала на кількох роботах, щоби син ні в чому не мав потреби. Костик дякував мамі: був її підтримкою та гордістю.
Він отримав вищу освіту, відслужив у війську, влаштувався на роботу. Дорослішаючи, перестав питати про батька — він усе зрозумів сам. Марія розповідала Костикові казки про тата, але чи вірив він у них? Зрештою — відповідь є.
Костик був копією свого батька. У двадцять років він дуже нагадував Артура, того, в якого Марія колись була закохана. І ось зустрілися всі троє: Марія, Артур і Костик. Біологічний батько був приголомшений — подібність важко було не помітити. Довго дивився мовчки, не знаходячи слів.
Лише через три дні Артур наважився підійти до Марії й спитати:
— Ти зможеш мене пробачити?
— Я пробачила давно… — прошепотіла Марія.
І тоді ожили Маріїні казки про тата — Костик уперше побачив свого справжнього батька. Двадцять років потому я впізнаю в хлопцеві себе в молодості. Слухай, уявляєш, тут така історія: напередодні
Ти знову був у неї, Зіна Мельникова, з болем у очах, подивилася на чоловіка. Денис Коваленко спотикався
