ZigZag

Це не твоя донька, ти що зовсім сліпий? – Як моя свекруха влаштувала справжню війну через зовнішність онуки та вимагала ДНК-тест, доки життя саме не поставило все на свої місця

Та це ж точно не твоя дочка, ти що, зовсім сліпий? Я зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком трохи

Без категорії

Випадковостей не буває Після смерті мами минуло майже чотири роки, але Агафія досі пам’ятає гіркоту й нестерпну тугу — особливо того вечора після поховання, коли батько, почорнілий від горя, мовчки сидів у кріслі, а Агафія вже виплакала всі сльози. У просторій, добротній хаті панувала гнітюча тиша. Агафії було шістнадцять, і вона розуміла, як їм з татом важко, адже у трьох вони були щасливі. Іван обняв доньку та сказав: — Треба якось жити далі, доню, поступово звикнемо… Плинув час. Агафія закінчила курси фельдшера й нещодавно почала працювати у сільській лікарні. Жила в домі сама, бо батько понад рік тому одружився вдруге і переїхав у сусіднє село. Вона не тримала зла на тата й не осуджувала — життя є життя, й сама колись створить родину. А батько ще молодий. Агафія вийшла з автобуса у красивій сукні й туфлях — у її батька, єдиного рідного, сьогодні день народження. — Вітаю, татусю! — радісно посміхнулась Агафія, вони міцно обнялися у дворі батькового дому, і вона вручила йому подарунок. — З Днем народження! — Привіт, доню, ходи до хати, стіл накритий, — запросив Іван. — Агафіє, о, нарешті! — вигукнула Катерина, мачуха, — а то моїм дітям вже не терпиться. Батько вже рік мешкав із новою сім’єю. У Катерини була дочка Ріта, тринадцяти років — сварлива, а також син десяти років. Агафія рідко бувала в них, лише вдруге за рік, і старалася не зважати на Рітині витівки, бо її мати їх не стримувала. Після вітань і розпитувань Катерина звернулася до Агафії: — Маєш хлопця? — Є. — І що, весілля плануєте? Агафія розгубилась від прямих питань Катерини. — Побачимо,— ухилилась від відповіді. — Знаєш, — зі штучною усмішкою сказала господиня, — ми з твоїм батьком вирішили, що він більше тобі фінансово допомагати не буде. У нас велика сім’я, грошей потрібно більше. Виходь заміж — нехай чоловік тебе забезпечує. Тепер твій тато має іншу сім’ю, про нас він повинен дбати, а ти вже доросла й працюєш… — Катю, помовч, — перебив Іван, — ми про інше домовлялися, я ж пояснював… У Катерини увірвався терпець, вона почала кричати, докоряючи йому в зайвій турботі про дочку. Іван винувато мовчав, а Агафія, не витримавши, вибігла у двір. День народження був безнадійно зіпсований. За нею вибігла Ріта, сіла поруч: — Ти гарна, — сказала дівчинка. — Не сердься на маму, вона просто вагітна, нервує, — єхидно всміхнулася. — Побачиш, моя мама ще тебе “вивчить”, — засміялася Ріта й побігла у хату. Агафія пішла зі двору. Озирнулася — батько стояв на ганку та сумно дивився їй услід. За кілька днів батько з Катериною несподівано завітали до Агафії в гості. — Ой, який у тебе гарний дім, — одразу зауважила Катерина. — Ми якраз приїхали поговорити про хату. Агафія одразу зрозуміла, до чого йде, і сказала: — Я свою частину продавати не буду. Мені дорогий цей дім — тут виросла я і жила моя мама. — Яка розумна й спритна! — зі злістю прошепотіла Катерина. — Твій тато повинен дбати тепер про нову сім’ю. Продаватимемо дім, ти купиш собі менший, а якщо не вистачить — візьмеш кредит, — мовив батько, уникаючи погляду дочки. — Папо?! Що ти таке кажеш? — не вірила своїм вухам Агафія. — Твого тата тепер інша родина, — закричала Катерина, — нема більше вашого дому. Досить займати цілу хату сама! — Не смійте кричати! — сказала рішуче Агафія. — Йдіть геть. Її душу охопила обіда й розчарування. Батько, звісно, має право на нове життя, але не ціною дочки й пам’яті про маму. Згодом прийшов Артем — її коханий, поліцейський. Він усе вислухав і пообіцяв допомогти, залучити юристів, відстояти дім. Тим часом у новій сім’ї батька все було неспокійно. Катерина ставала дедалі жадібнішою, вимагала більше грошей і марила ідеєю продати оселю. Та навіть новина про вагітність не змогла притлумити його передчуття лиха. Одного разу він почув, як Катерина з кимось по телефону обговорює “проблему” Агафії й продаж дому. Того ж вечора Агафія поверталась з роботи, коли раптом біля неї зупинилась машина — здоровило заштовхав її на заднє сидіння і вони рушили геть. — Хто ви? — крізь сльози запитала Агафія. — У нашій справі випадковостей не буває… — відповів чоловік. — Підпишеш документи — і з тобою та твоїм батьком усе буде гаразд. Покупці вже є, отримаєш гроші, переїдеш. — Це протизаконно! Я не буду нічого підписувати! — закричала вона, але у відповідь отримала удар. — І поліції ми не боїмося, — хмикнув чоловік. Та тут позаду загорілися проблискові маячки: патруль зупинив машину, бо Артем встиг попередити колег, а за Агафією стежив його друг Максим. Як з’ясувалось, викрадач був коханцем Катерини, і саме від нього вона завагітніла. Їхній план — заволодіти батьківським домом через Агафію. Все стало на свої місця: Іван розлучився, повернувся додому, відновив добрі стосунки з донькою. Ввечері за столом — Іван, Агафія та Артем. Дім ожив теплом і радістю. — Не переживай, татку, ти не будеш самотній, — жартувала Агафія. — Ми з Артемом, як тільки одружимось, обов’язково будемо тебе навідувати! — Вибач, доню, за всі помилки… — зі сльозами дивився Іван на світлину покійної дружини. — Не журися, татку, все добре. Далі буде ще краще. Дякуємо за прочитання, підписку і вашу підтримку. Щастя Вам у житті!

Випадковості не буває Після того, як мами не стало, минуло вже чотири роки, а Марічка досі памятає ту

Без категорії

Два господарі на шиї: як Аліна вигнала чоловіка, його брата й їхній «жіночий табір», захистивши свою квартиру від непроханих гостей

Ось і вибирай: або я, або твій брат із компанією своїх подруг! Це вже занадто. Спочатку ти привів до

Без категорії

Вигнала чоловікового брата з-за святкового столу через його грубі жарти

Вітю, ти дістав святковий сервіз? Той, що з золотою каймою, не повсякденний, перевір, будь ласка, серветки.

Без категорії

013

Усе, що трапляється на краще Ірина Вікторівна, мама Олесі, виховувала доньку за власним зразком, а та

Без категорії

«Мені не потрібна інша невістка, а ти роби, що хочеш!» — сказала мати синові. Марко щойно закінчив університет і вирішив, що настав час одружитися зі своєю першою шкільною любов’ю — Марічкою! Марічка була красива, але водночас щира й розумна дівчина. У той період вона писала магістерську роботу. Молоді люди домовилися, що як тільки вона захиститься — одружаться. Марко вирішив розповісти матері про весілля, але вона не мала для нього добрих новин. Мати сказала: або ти одружуєшся з Аліною, що живе по сусідству, або взагалі ні з ким. Потім запитала його: що для нього важливіше — кар’єра чи кохання? Вона мріяла бачити сина успішною людиною. Аліна була з багатої родини, а ще давно закохана в Марка. Проте він кохав лише Марічку, дівчину з бідної сім’ї. У матері Марічки була сумнівна репутація… Що скажуть люди? «Мені не потрібна інша невістка, а ти роби, як знаєш!» — відрізала мати. Марко довго вмовляв матір, але вона була невблаганна, а потім сказала, що якщо він одружиться з Марічкою — прокляне його. Марко злякався. Вони з Марічкою ще пів року зустрічались, але їхній зв’язок поступово згасав. Урешті-решт він одружився з Аліною. Дівчина його справді кохала, але вони не влаштовували весілля — Марко не хотів, щоб Марічка десь побачила його весільні фото. Він переселився до родини Аліни в величезний будинок, а її батьки допомогли піднятися кар’єрними сходами. Але щасливим Марко так і не став. Він не хотів дітей. Коли Аліна зрозуміла, що переконати його не зможе, сама подала на розлучення. Тоді Маркові було сорок, а Аліні — тридцять вісім років. Згодом вона вдруге вийшла заміж, народила донечку й стала щасливою. Марко мріяв про шлюб із Марічкою, намагався її знайти, але дарма — ніби крізь землю провалилася. А потім дізнався, що її більше нема. Знайомий розповів, що після розриву з Марком вона вийшла за першого ліпшого — і той став її катом. Він забив її до смерті. Після цього Марко оселився у старій квартирі батьків і почав пити до забуття. Щодня дивився на фото Марічки та не міг вибачити матері.

«Я не хочу іншої невістки, а ти роби, що хочеш!» сказала матір сину. Олексій навчався на останньому курсі

Без категорії

013

Не тих зустрічаємо, не за тих заміж виходимо: правда життя української жінки від бабиного царства до свого щастя Дорогу життєву пройти нелегко, і від долі не втекти. У кожного своя дорога, своя правда, свої випробування. Віра росла в родині, де панувало “бабине царство” — три покоління жінок під одним дахом у хаті з садом, городом, криницею і нескінченною працею. Бабуся Фаїна — старожилка села, рано овдовіла; її донька Марія — теж сама, чоловік покинув її, коли Вірі було два роки. Так і жили всі разом: міцно, по-жіночому, допомагаючи одна одній. З часом вирішили залишити важке сільське життя й податися до міста — “на щастя”. Там все починали спочатку, у скромній квартирі, з новими турботами й сподіваннями. Віра, навчена праці змалку, після 8 класу пішла на роботу — старанно мила посуд у ресторані, навчалась готувати, поступово закохувалась у міське життя, у танці, у першу юнацьку закоханість… Але доля й тут підготувала свої випробування: перший коханий Толік — не виправдав надій, побрався з іншою, залишивши Віру з розбитим серцем, але з життєвою мудрістю: не всіх, кого зустрічаємо, варто кохати, не за кожного варто йти у заміжжя. І все ж життя піднесло щастя — зустріч з Юрком, солдатом у відпустці, який не зрадив, повернувся, запропонував їй серце та долю. Віра створила гарну міцну сім’ю, виростила синів, була щасливою… Та й тут не обійшлося без випробувань: раптово помер чоловік — доля повторилася, як у матері й бабусі. Залишилась одна, але з теплими спогадами, любов’ю дітей та онуків… Від долі не втечеш — але можна жити гідно і сильно, як вчила бабуся: навіть якщо “не тих зустрічаємо, не за тих заміж виходимо”, — своє щастя можна знайти.

Дорога життя терниста, і від долі не втекти нікому. У кожного свій шлях, своя правда. Олеся виростала

Без категорії

Виросла під опікою бабусі: вдячний їй за все, та її любов мала свою ціну

Мене виховувала моя бабуся. Я, звісно, вдячний їй, але її любов була не зовсім безкорисливою.

Без категорії

Чоловік запросив свою колишню дружину з дітьми на Новий рік, а я зібрала валізу і поїхала до подруги

Скажи мені, що це якась жартівлива маячня, Остапе. Чи, може, я щось не так почула з-за шуму води?

Без категорії

030

«Чоловік запропонував на всі свята віддати нашу спальню його батькам, а нам спати на підлозі: родинний гостинний абсурд чи випробування для шлюбу по-українськи»

30 грудня Сьогодні, власне, відбулася «вирішальна розмова» з чоловіком, яка, як виявилося, взагалі не