Олено, а що за таке «Чорне море»? Ти ж бачив ціни! Ми домовились: цей рік треба жмутити пояси.
Я повернувся з чергової поїздки, розмірковуючи, ніби був у глибокій задумі. Не влюбився, чи що?
Випадковостей не буває
Після смерті мами минуло майже чотири роки, але Агата досі відчуває гіркоту й невиносну тугу. Особливо пам’ятає той вечір після похорону: батько сидів згорьований, Агата вже втомилася від сліз. У їхньому просторому, добротному будинку стояла гнітюча тиша.
Агаті було шістнадцять, і вона чудово розуміла, як важко їм з татом змиритися з втратою, адже утрьох вони були щасливою родиною. Іван обійняв доньку за плечі й сказав:
– Треба якось жити далі, доню, будемо звикати…
Час минав. Агата закінчила медичний коледж і нещодавно почала працювати фельдшером у рідному селищі. Жила сама у домі, бо рік тому батько одружився вдруге й перебрався до сусіднього села. Вона не ображалася на нього й не засуджувала – життя є життя, й сама колись вийде заміж. А тато ще молодий.
Сьогодні у її тата, єдиної рідної людини, день народження.
– Привіт, татусю! – радісно посміхнулася Агата, вони щиро обійнялися у дворі, а вона вручила подарунок. – З днем народження!
– Привіт, моя хороша, заходь, стіл уже накритий, – і вони увійшли до хати.
– Агата, ти, ну нарешті, – з кухні вийшла Катя, тепер її мачуха, – а то мої діти вже зголодніли.
Іван уже рік жив із новою родиною. У Каті тринадцятирічна донька Ріта – вередлива й зла, син – десятирічний хлопець. Агата буває тут рідко – це другий раз за рік, на витівки Рітки намагається не зважати, а її мама й не пробує зупиняти донечку.
Після привітань Катя почала розпитувати Агату.
– У тебе є хлопець?
– Є.
– Весілля не плануєте?
Агата трохи зніяковіла від прямоти Кати.
– Побачимо, – не стала розповідати вона.
– Розумієш, Агато, – Катя натягнуто посміхнулася, – ми з твоїм татом вирішили, що більше допомагати тобі не зможемо. У нас велика сім’я і твій тато має дбати насамперед про нас. Ти вже доросла, працюєш – пора йти у своє життя!
– Катю, зачекай, – перебив Іван, – мова ж була про інше…
Але Катя не дала йому й слова сказати, закричала:
– Ти для своєї доньки – банкомат, а ми страждай, так?!
Іван винувато мовчав. Агаті стало недобре, вона вийшла у двір, сіла на лавку, намагаючись заспокоїтися – день народження було зіпсовано. Слідом вийшла Ріта й з єхидною посмішкою сіла поряд:
– Ти гарна, – Агата криво кивнула. – І на мою маму не ображайся, вона зараз нервова, бо вагітна, – сказала і побігла до хати.
Агата встала й вийшла за ворота. Озирнувшись, побачила, що тато стояв на порозі й сумно дивився їй услід.
Через три дні до Агати несподівано приїхали Іван із Катею.
– О, це несподівано, можливо чаю? – запросила Агата.
Катя обійшла дім:
– Дім добротний, у селищі таких мало.
– Тато з дядьком Миколою сам будував.
– Мені з тобою пощастило, – сказала Катя, – ми якраз приїхали поговорити про будинок.
Агата одразу насторожилася:
– Я свою частку продавати не буду.
– Ого, яка розумна! – зло прошипіла Катя. – А ти чого мовчиш, – штовхнула Івана.
– Доню, треба це вирішити – у мене велика сім’я, скоро ще дитина… Продамо дім, купиш менший, я допоможу з кредитом, – ледь не плачучи говорив батько.
– Тату, що ти таке кажеш? – не вірила донька.
– У твого тата тепер інша сім’я, час це зрозуміти! – закричала Катя. – Велика площа для однієї!
– Не смій на мене кричати, – піднялася Агата, – і прошу – йдіть геть.
Агаті було дуже зле на душі. Так, батько має право на своє життя, але не ціною доньчиної долі. Дім, у якому жила її мама, вона не продасть.
Трохи пізніше прийшов Артем, побачивши Агату без настрою, одразу запитав:
– Агато, що трапилось?
Вона розплакалася в його обіймах, розповіла все. Артем працював у поліції, вмів заспокоїти.
– Твій тато хороший, але Катя його заплутала. Не переймайся, щось придумаємо, я підключу друзів-юристів, головне – не підписуй жодних паперів.
Удома Іванові було соромно перед донькою. Катя стала вимагати продати дім і розширити житло. Він уже почав розуміти, що помилився. Тут Катя повідомила про вагітність.
Якось Іван почув, як Катя телефоном сказала комусь:
– Вона не погоджується, доведеться діяти самим!
Зустрівшись із Іваном поглядом, відповіла:
– Та з подругою говорила, мовляв, ріелтора підшукає, все буде добре – Агата зрадіє, гроші отримає.
Проте невдовзі Агату схопив на вулиці незнайомець і силою посадив у машину:
– Випадковостей не буває, – сказав він. – Підпишеш документи, забереш гроші й з’їдеш із дому. Інакше – попрощаєшся з життям, а твій тато теж…
Але, на щастя, друг Артема Максим стежив за Агатою, все побачив і викликав поліцію. Зловмисників спіймали. З’ясувалось, кремезний чоловік був коханцем Каті – саме він справжній батько її ще ненародженої дитини. Вони з Катею хотіли забрати будинок собі.
Минув час. Правда перемогла. Іван повернувся додому, розлучився з Катею, зайнявся власною справою. Увечері за столом сиділи троє: Іван, Агата й Артем.
– Не переживай, татку, ти ніколи не залишишся сам, – радісно сказала Агата.
– Дочко, ти вже заміж виходиш? – усміхнувся Іван.
– Я зробив їй пропозицію, – сказав Артем, – вона погодилася, уже заяву подали!
– Не хвилюйся, тату, навіть коли переїду до Артема, ми будемо тебе часто навідувати – ми ж неподалік!
– Пробач мені, дочко, – Іван зі сльозами подивився на світлину покійної дружини.
– Все добре, тату. А далі буде ще краще!
Дякую за прочитання, підписку й вашу підтримку. Щастя вам у житті! Випадковостей не буває Після смерті матері минуло вже чотири роки, та Зоряна усе ще носила в собі гіркоту
Лусі, схоже я вдарив кота сказав я, втискаючи голос у телефон. І що? відповіла вона спокійним, беземоційним тоном.
Той день, коли я згадую його, давно вже вичерпає сивину моїх згадок. Я тоді ще була молодою Оленою, а
Вітя, а ти дістав мій парадний сервіз? Ось той, з золотою облямівкою, а не оці тарелі на кожен день.
14 березня Сьогодні, сидячи в старій радянській квартирі на Пушкінській, зрозуміла, що довго вже не можу
Я ніколи не забуду того дня, коли перед дверима сусідки Лени, у візочку, я знайшла плачучу новонароджену дитину.
Колись давно, коли в нашій Україні ще не було смартфонів, а розмови велися за скляними столами в підвалі
Ти жартуєш, Олеже? Скажи мені, що це якийсь недоречний жарт. Або я не так почула крізь шум води?
