Мельник Богдан

НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ На кафедрі в університеті ніхто з колег не знав і не повірив би, що у Оксани Михайлівни

У родині розлад, то й хаті не рад. — Ненавиджу його! Він мені не батько! Хай тікає звідси. Ми проживемо

У центрі обласного міста, зазвичай жвавого й галасливого, того дня панувала моторошна, майже містична тиша.

**ЛЮБОВЬ ПРОКЛЯТА** —Що ж тепер буде? — тривожно промовила Олеся, більше до себе, ніж до коханого. —А що?

**Дружити чи не дружити?** — Тату, ну чого ти викручуєшся, як мала дитина! Я ж тобі не в Міністерство

ВІТЧИМ ДЯДЬКО МИХАЙЛО Дядько Михайло був кумедний. Незграбний, як ведмежа. Невисокий, пухкенький, з кучерявим волоссям.

— Звідки у вас це фото? — зблід Юрко, побачивши фотографію зниклого батька… Повернувшись додому після

ПРО КОТЛЕТИ Не знаю, як інші самотні жінки, а до мене лізуть найрізноманітніші диваки. Вчора пізно ввечері

**Щоденник** За столом довелося тіснітися. Нашій п’ятиметровій кухні вже було тісно від п’яти людей

**Тісно!** Яринка з подивом читала повідомлення у месенджері: «Здрастуй, доню! Вибач, що лише зараз пишу