Мельник Богдан

— Ну от, у Дмитрика все добре. Виписую до садочка. — Лікарка простягнула Олені довідку. — Не хворій більше, сину.

У місті сніг уже майже розтаяв, лише на тротуарах залишився пісок, що в’ївся в лід. А на цвинтарі він

**Щоденник** Ранком у відділення для недавно народивших мам з’явилася лікарка-гінеколог. Вона виглядала

Холодний вітер вив нічого того зимового вечора, а дощ пробивався крізь мій поношений светр, занурюючись

— Мамо, ти зовсім з розуму з’їхала? Слова доньки вдарили Олену, ніби під груди. Боляче. Вона мовчки продовжувала

Щоденник. Як швидко летить час. Навіть не встигла озирнутися — а вже майже п’ятдесят. А здавалося, що

«Вона справді добре виглядає. А я перестав це помічати», — подумав Богдан. Ранок видався, як завжди

Оля та її мишенята Я веду свій блог, я психолог і пишу про себе. Кілька тижнів тому я познайомилася з

Сон про інших батьків Світлана йшла зі школи, нісся легким дощем, що нагадував прозору мереживо.

Дім для синів Микола був із тих чоловіків, що йому все під силу. Збудував хату, виростив двох синів