Мельник Богдан

Давно то було, а й досі згадується… – Знову сусіди зверху гуляють, ну доки ж це! Третя година ночі!

**Влаштувати особисте життя** «Мамо, ну чого ти так хвилюєшся? Тарас сказав, що любить мене.

— Ну й як вийшло… — Як то я його дружина? — У найпрямішому сенсі. Принаймні, юридично — печатку

— Привіт, Соломіє. Скільки ж ми з тобою не бачились? П’ятнадцять років? А може, й більше? — Мабуть, більше.

Життя з відчуттям непроговореності — Мамо, а де мої м’які іграшки? — Соломія швидко оглянула кімнату

**Щоденник** Вечір був холодний, коли на порозі з’явився дільничний: — Добривечір, громадяни.

**Щоденниковий запис** “Вирубай свою бісову машинку! Я через вас спати не можу!”

— Хоч мені здається, хоч комусь ти потрібна. — Мій син тобі не потрібен, він тобі життя зламає.

— Ну що, доню, ви подумали? Вчора бачила таку «Рено»! Біле, з шкіряним салоном. Красень. Всього-то триста

Колиски віків однакові, лише люди різні — Тетяно, чи в тебе хоч крапля совісті лишилася? — тремтячим