Мельник Богдан

— Стоп, що? Він мої гроші проїдав, а тепер я ще йому винна? Звідки ця маячня? — Це ж твій батько!

«Дякую тобі, Вованчику! Не знаю, що б я без тебе робила», — світилося повідомлення на екрані смартфона.

Соломія вкотре вечеряла сама. На годиннику вже було дев’ята, а від Олексія — ні дзвінка, ні повідомлення.

— Ми вас для того й ростимо, — голос матері лунав у телефоні настирливо й різко, ніби той важкий каток

— От перебирав старі речі, — почав розповідати Микола Григорович, — на горищі знайшов листа…

Колись давно, у маленькому місті над Дніпром була дівчина на ім’я Соломія Коваленко. Вона мчала

— Ви йдіть попереду, а я під’їду. — Ти де? — На дачі. Мама попросила відвезти. На дачі.

Вдаривши по металевій головці будильника, Лена Риба встала з ліжка й босими ногами поплелася на кухню.

О-о, вітаю в царстві хаосу! Оленько, ти ж удома цілими днями. Могла б і посуд помити, — докором промовила

**Вона замість мене** — Я не хочу до тата… Тітка Оля сказала, що тато мене більше не любить, —