Не судилося …Потяг їхав вже другий день. Люди встигли перезнайомитися, випити не одну склянку чаю
Три роки тому я розлучилася з чоловіком. Нас повязував лише наш син, жодного іншого спільного інтересу
Я вигукнула у вікно: Мамо, для чого ж так рано? Застудишся! Вона озирнулася, підняла лопату, ніби вітається
ШЛЮБ ЗАДЛЯ ВИГОДИ Тарасе Петровичу, можна з вами поговорити? у дверях кабінету зʼявилася світловолоса
ДВОЄ СЕСТЕР… 21 березня 20XX року У дитинстві ми з сестрою були завжди поруч. Я старша Леся, завжди
Леся мила посуд на кухні, коли туди зайшов Олексій. Він перед цим вимкнув світло. Зараз ще досить світло
Леся мила посуд на кухні, коли туди зайшов Олексій. Він перед цим вимкнув світло. Зараз ще досить світло
Мій син має феноменальну пам’ять: у дитсадку він завжди пам’ятав напам’ять усі ролі для свят, тому було загадкою, у якому костюмі він з’явиться — діти часто хворіли, а він міг замінити будь-кого. На новорічному ранку п’ятирічному синові дісталася роль огірочка. Дізнавшись про це напередодні чергування, я купила зелену футболку, кольоровий картон і всю ніч з натхненням шила зелені шортики та клеїла салатову картонну шапочку з дротяним “хвостиком”, обтягнутим зеленою тканиною. На ранок у садок повів дитину тато — викликало певне хвилювання, тому інструкцію щодо костюму й закріплення шапочки йому читала особливо ретельно. Під час чергування дзвонить вихователька з нервовими нотками: захворів виконавець головної ролі, і завтра син буде… Колобком! На моє нервове “А Колобок може бути в костюмі… огірочка?” — у слухавці пролунала значуща тиша. Я дзвоню чоловікові на роботу, повідомляю форс-мажор. Щасливий голос (тоді вже мало б насторожити!) каже: жодних проблем! Він візьме з собою двох друзів-хірургів, а три лікарі — це суперкоманда, вони все вирішать: один готує, другий сміється, третій клеїть. Дзвоню ввечері додому — син радіє: футболку білу купили, тато клеїть жовтий круг, “дядя Вова” варить їсти, “дядя Владик” — сміється. За годину — дядя Владик малює очі, дядя Вова відкриває банку солоних огірків, тато вже гикає від сміху. О 12 ночі дзвоню знову — обидва “дяді” сплять, ключове — нюанси. Колобка приклеїли суперклеєм до футболки, і коли віддирали — порвали її. Пришили медичним шовком на зелену футболку огірка. Голову колобка зробили з 30 зубами, але два не вмістили — не вистачило картону. Сказала: “На тлі 30-ти — не страшно!”. Можу спати спокійно й працювати — костюм найкращий! З ким хропить син? З дядею Владиком, який вирізав зуби й заснув у кріслі. До ранку сумніви не зникали. Після зміни я таки вибігла у садок хоч на годину. Трохи запізнилась… У залі — вибухи реготу, хтось ридає. Відчиняю двері: біля ялинки стрибає Колобок. Величезне кругле жовте обличчя на грудях від підборіддя до колін, очі “дивляться” в різні боки, три довгі медичні шви — глибокі зморшки досвідченого життям колобка. Особливо вражало, що не вистачало двох передніх зубів у самому центрі “усмішки”. Це був дуже старий, добряче потертий життям Колобок із хронічним алкоголізмом, щойно звільнений з колонії суворого режиму… А всю цю багатогодинну працю трьох хірургів завершувала весела салатова шапочка-огірочок з тканинним “хвостиком”. Син починає декламувати: “Де ви ще такого побачите, як я?..” (продовження було про те, що тільки в казці й на новорічному ранку, але вже ніхто не слухав — вихователька сіла на корточки, увесь зал плакав зі сміху…) Мій син Андрійко має неймовірну память. Ще в садочку він напамять знав усі тексти до свят, тому завжди
Як вона могла?! Ані порадилаcя, ані попередила! Треба ж додуматися: прийти в чужу квартиру та розпоряджатись
У ПОШУКАХ КОХАНКИ Орисю, та ти що там задумала? вирячився я на дружину, коли вона подає мені спортивні
