Мій чоловік думає тільки про себе. Зїдає все, навіть дитині нічого не залишається. Тарасе, куди поділися банани?
Хотів би! Залицяльник думав, що оселиться у моїй квартирі за мій рахунок
Мені неймовірно пощастило, що я завжди була цілеспрямованою людиною. До 25 років я самостійно накопичила на власну квартиру.
Не отримала жодної допомоги ні від мами з татом, ні від родичів — усе зробила сама. А коли зустріла чоловіка, у якого закохалася, була настільки необережною, що зізналася йому, що маю свою квартиру.
Попри це, одразу попередила, що не збираюся жити у його квартирі, тож він має орендувати нам житло, а свою квартиру я здам, щоб заощадити на авто.
Він погодився, сказав, що незабаром назбирає грошей і ми переїдемо разом. Через пів року він прийшов до мене з валізою, мовляв, звільнили з роботи й грошей немає.
Просив, щоб я на деякий час пустила його до себе. Добре, що в нього є батьки. Ні, я його не пустила. Вважаю, що це був просто привід жити за мій рахунок, нічого більше. У результаті я з ним розірвала стосунки. Хотів би! Залицяльник думав, що буде жити в моїй квартирі за мій рахунок Мені дуже пощастило, що я завжди
Наталю, тебе немає вже п’ять років – тобі байдуже, як я живу і що зі мною сталося
Наталя і Зіновій прожили разом понад п’ять років. Чоловік не мав великого заробітку, бо працював простим робітником. Наталя завжди мріяла про заможне, а краще — розкішне життя, тож раділа, коли знайомилася з чоловіками, які були багатші за її чоловіка.
Одного дня Наталій пощастило — її помітив впливовий бізнесмен, який обіцяв їй «золоті гори». Вона повірила його красивим словам і залишила бідного чоловіка заради нового життя.
Зіновій був розбитий вчинком дружини. Приповзав до ніг коханої, благав не покидати його, обіцяв, що все зміниться: що буде більше заробляти, що кине стару роботу і працюватиме день і ніч, аби тільки вона була щаслива.
Та Наталя вже бачив себе в подорожах на білому яхті та з покупками в дорогих бутиках Європи. А її бідний чоловік ніколи б собі такого не дозволив. Жодні клятви у коханні і обіцянки «гори звернути» не втримали її.
Минуло п’ять років. Коли Наталі виповнилося тридцять два, багатий бізнесмен втратив до неї інтерес — навколо нього завжди з’являлися молодші і привабливіші дівчата. Він звинуватив Наталю в надмірних вимогах і сварливості, тому остаточно охолов до неї.
Без засобів для існування у столиці, жодного разу не працюючи самостійно, Наталя вирішила повернутися до колишнього чоловіка, будучи впевненою, що він, як клявся у вічному коханні, чекає на її повернення.
Коли Наталя підійшла до квартири, де колись жила, почула шурхіт за дверима, а потім двері відчинила незнайома жінка, тримаючи на руках маленьку дівчинку.
– Сонечко, ми ж домовлялися: не відчиняй двері сама, — сказала жінка до дитини. — Кого ви шукаєте?
Наталя стояла мов вкопана.
– Я шукаю Зіновія, він вдома? — розгублено запитала вона.
– Зіновій, якась жінка запитує про тебе! Як вас звати? — гукнула незнайомка вглиб квартири.
– Наталя?! — з подивом вигукнув Зіновій, звернувшись до дружини. – Люба, йди, я поговорю сам.
– Хто це була? — спитала шокована Наталя, дивлячись на жінку з дівчинкою на руках.
– Це моя дружина Олена, а з нею — донечка Марічка, — відповів Зіновій.
– Ти встиг одружитися? В тебе є донька? Ти ж присягався мені у вічному коханні, казав, що нікого не любитимеш так, як мене!
– Відтоді минуло багато років! Спочатку я довго страждав, а потім зрозумів, що життя після твого відходу не зупинилося. Я зустрів Олену і покохав її всім серцем. Вона зробила мене щасливим і подарувала доньку.
– А як же я?
– Наталю, тебе не було вже п’ять років, і тобі було байдуже, як я живу і що зі мною. Ти покинула мене заради чужих грошей. Думала лише про багатство і красиве життя. Можливо, ми й не були багатими, але це не виправдовує твого вчинку. А тепер ти повернулася? Чого ти від мене чекаєш — що я сидітиму і чекатиму на тебе дотепер?
– Я була дурна! Я люблю тебе!
– Наталю, досить цієї комедії. Краще йди. Я не потребую тебе і не хочу бачити. Тебе кинув багатий коханець, от і повернулася? Мені навіть гидко це чути. Йди, будь ласка.
Наталя розплакалась, страждаючи від того, що нікому не потрібна, а Зіновій радів, що зміг забути її і таким чином помститися. Наталю, тебе немає вже пять років, ти навіть не цікавишся, як я живу і що зі мною. Наталя та Ярослав
Відколи я була маленькою дівчинкою, батьки мені твердили, що я нікому не потрібна, і що з мене нічого
Наталю, тебе немає вже п’ять років – тобі байдуже, як я живу і що зі мною сталося
Наталя і Зіновій прожили разом понад п’ять років. Чоловік не мав великого заробітку, бо працював простим робітником. Наталя завжди мріяла про заможне, а краще — розкішне життя, тож раділа, коли знайомилася з чоловіками, які були багатші за її чоловіка.
Одного дня Наталій пощастило — її помітив впливовий бізнесмен, який обіцяв їй «золоті гори». Вона повірила його красивим словам і залишила бідного чоловіка заради нового життя.
Зіновій був розбитий вчинком дружини. Приповзав до ніг коханої, благав не покидати його, обіцяв, що все зміниться: що буде більше заробляти, що кине стару роботу і працюватиме день і ніч, аби тільки вона була щаслива.
Та Наталя вже бачив себе в подорожах на білому яхті та з покупками в дорогих бутиках Європи. А її бідний чоловік ніколи б собі такого не дозволив. Жодні клятви у коханні і обіцянки «гори звернути» не втримали її.
Минуло п’ять років. Коли Наталі виповнилося тридцять два, багатий бізнесмен втратив до неї інтерес — навколо нього завжди з’являлися молодші і привабливіші дівчата. Він звинуватив Наталю в надмірних вимогах і сварливості, тому остаточно охолов до неї.
Без засобів для існування у столиці, жодного разу не працюючи самостійно, Наталя вирішила повернутися до колишнього чоловіка, будучи впевненою, що він, як клявся у вічному коханні, чекає на її повернення.
Коли Наталя підійшла до квартири, де колись жила, почула шурхіт за дверима, а потім двері відчинила незнайома жінка, тримаючи на руках маленьку дівчинку.
– Сонечко, ми ж домовлялися: не відчиняй двері сама, — сказала жінка до дитини. — Кого ви шукаєте?
Наталя стояла мов вкопана.
– Я шукаю Зіновія, він вдома? — розгублено запитала вона.
– Зіновій, якась жінка запитує про тебе! Як вас звати? — гукнула незнайомка вглиб квартири.
– Наталя?! — з подивом вигукнув Зіновій, звернувшись до дружини. – Люба, йди, я поговорю сам.
– Хто це була? — спитала шокована Наталя, дивлячись на жінку з дівчинкою на руках.
– Це моя дружина Олена, а з нею — донечка Марічка, — відповів Зіновій.
– Ти встиг одружитися? В тебе є донька? Ти ж присягався мені у вічному коханні, казав, що нікого не любитимеш так, як мене!
– Відтоді минуло багато років! Спочатку я довго страждав, а потім зрозумів, що життя після твого відходу не зупинилося. Я зустрів Олену і покохав її всім серцем. Вона зробила мене щасливим і подарувала доньку.
– А як же я?
– Наталю, тебе не було вже п’ять років, і тобі було байдуже, як я живу і що зі мною. Ти покинула мене заради чужих грошей. Думала лише про багатство і красиве життя. Можливо, ми й не були багатими, але це не виправдовує твого вчинку. А тепер ти повернулася? Чого ти від мене чекаєш — що я сидітиму і чекатиму на тебе дотепер?
– Я була дурна! Я люблю тебе!
– Наталю, досить цієї комедії. Краще йди. Я не потребую тебе і не хочу бачити. Тебе кинув багатий коханець, от і повернулася? Мені навіть гидко це чути. Йди, будь ласка.
Наталя розплакалась, страждаючи від того, що нікому не потрібна, а Зіновій радів, що зміг забути її і таким чином помститися. Наталю, тебе немає вже пять років, ти навіть не цікавишся, як я живу і що зі мною. Наталя та Ярослав
БОРОДА СИВА, А ДУША ЯСНА “Ти весь цей час мене обманювала! Я припиняю наше спілкування.
Іди і не повертайся Іди, чуєш? крізь сльози шепоче Михайло. Йди, будь ласка, і більше не повертайся!
Іди і не повертайся Іди, чуєш? крізь сльози шепоче Михайло. Йди, будь ласка, і більше не повертайся!
Літо. Повертаюся додому пізнього вечора після тренування. По дорозі бачу: старенький дідусь упав на асфальт
ОБИРАЙ: АБО ТВОЯ СОБАКА, АБО Я! Я ВЖЕ НЕ МОЖУ ТЕРПІТИ ЦЕЙ ЗАПАХ! ВИГУКНУВ ЧОЛОВІК. ВОНА ОБРАЛА ЧОЛОВІКА
