Треба було заздалегідь підготуватися до народження дитини!
– Мій вихід із пологового був справжньою пригодою. Чоловік працював і приїхав по мене просто з офісу. Я просила його взяти відпустку чи вихідний, але начальник не дозволив. Просила, щоб усе підготував до народження малюка, а він лише обіцяв, що впорається. Якби не ці обіцянки, ми б раніше випрали усе, купили все необхідне й навели лад у квартирі. А так вийшло… – скаржиться 30-річна Реня.
– Не виконав обіцянку?
– Поїхала до пологового повністю не готова. Повертаюсь додому, а там справжній хаос. Мені було соромно перед родичами, які прийшли в гості. Бруду було стільки, що можна було малювати по полицях. Ні дитячого візочка, ні комода — нічого. Чоловік навіть не спромігся купити бодай один комплект дитячого одягу. Добре, що подруги принесли підгузки, – продовжує свою розповідь молода мама.
Реня заміжня шість років. Тепер вона й її чоловік — батьки. Дитину довго відкладали, бо хотіли стати на ноги. Коли все налагодилося, Реня вирішила завагітніти.
– Сказала шефу, що чекаю дитину — одразу звільнив. Інші боролися б за свої права, а я подумала, що це знак. Спокійно готувалася до материнства, вишивала, насолоджувалась вільним часом. Грошей не бракувало — чоловіка щойно підвищили, – пояснює Реня.
Вагітність проходила добре. Мама читала книги, гуляла, обирала речі для малюка.
– Чоловік не дозволяв нічого купувати до пологів. Мовляв, так краще. Це він мені так пояснив. Сестра пообіцяла віддати нам комод і ліжечко. Відклала ще купу дрібничок. Просила завчасно усе забрати, попрати, відмити. Я спакувала лише сумку в пологовий — нічого більше не дозволяли, – зітхає Реня.
Та коли почались пологи, майбутній тато схопився за голову від кількості витрат. Реня переймалася — вона навіть не встигла витягти випрані речі з пральної машини. Так і лежали там до її повернення.
– Добре, що подруги принесли речі та підгузки, інакше не було б у що переодягти малюка. Чоловік бігав містом, шукав щось для дитини, але все було брудне, запилене і з плямами. Довелося все прати і чекати, доки висохне. Тоді я готова була вбити всіх родичів і розлучитись із чоловіком, – майже розплакалась Реня.
Декілька днів мама приводила квартиру до ладу. З моменту народження сина минуло вже два місяці, а Реня й досі нікого не кличе в гості.
– Родичі вирішили, що вже можна вітати нас із поповненням — організовують святковий обід… Авжеж! Іще й роботу мені вже розписали, – нервово додала вона.
Мама Рені не розуміє, чого її донька незадоволена. Бачить — до народження дитини нічого не підготували. Мовляв, мала б сама все організувати! Сиділа вдома дев’ять місяців — чим займалась? Могла попросити чоловіка перенести меблі, усе помити. Можна було й переконати чоловіка купити все заздалегідь. Про себе треба подбати самостійно. Бо на чоловіка не розраховуй…
А як ви гадаєте: чи має право Реня дорікати рідним, чи це її провина? Може, справді треба було самій усе підготувати до народження малюка? Що ви думаєте і як би вчинили на її місці? Треба було раніше готуватися до народження дитини Мій випис із пологового будинку був, скажімо так, незабутній.
Приблизно годину я спостерігала за майбутніми батьками, яким ще й девятнадцяти не виповнилося.
Довго вагалася, і все ж таки вирішила: я сама виберу майбутню невістку та дружину для мого сина.
– Я не хочу бути мамою! Я хочу гуляти і жити своїм життям! – сказала мені моя донька
Моя донька завагітніла у 15 років і довго це приховувала. Ми з чоловіком дізналися про все лише на 5-му місяці вагітності. Про аборт навіть мови не було.
Ми так і не дізналися, хто батько дитини. Донька казала, що зустрічалася з хлопцем три місяці, а потім розійшлися. Не знала навіть точно, скільки йому років: «Може 17, може 18… Ну, можливо 19!» – відповідала вона.
Звістка про вагітність доньки стала для нас великим потрясінням. Ми розуміли, що буде непросто. А ще донька постійно казала, що хоче дитину, хоче бути мамою. Я знала, що вона не розуміє, що це таке насправді.
Через чотири місяці з’явився на світ наш чудовий онук – здоровий і міцний. Але пологи були дуже важкими, і донька ще чотири місяці приходила до себе. Без моєї допомоги вона б не впоралася – я кинула роботу і допомагала їй з онуком.
Згодом, коли вона одужала, навіть не хотіла підходити до дитини. Вночі спала, вдень не займалася малюком. Я робила все, що могла – просила, пояснювала, навіть кричала, щоб допомагала. І тоді почула:
– Я бачу, що ти його любиш. То всинови його! Я буду для нього сестрою. Я не хочу бути мамою – хочу гуляти з подругами, ходити на дискотеки! Я хочу розважатися!
Я думала, що це післяпологова депресія, але лікар сказав – ні. Вона просто не любила свою дитину.
У підсумку ми з чоловіком оформили опіку над онуком. А донька стала зовсім неконтрольованою – вночі йшла з дому, поверталася під ранок. Дитиною зовсім не цікавилася.
Так минуло кілька років. Ми вже думали, що нічого не зміниться. Внук ріс, розумнішав, почав ходити й говорити, був дуже веселий і усміхнений хлопчик.
Він дуже радів, коли мама поверталася додому: біг до неї, обіймався, щось розповідав. І сталося диво: серце моєї доньки розтопилося – вона стала чудовою мамою! Тепер проводить з сином увесь вільний час, обіймає й цілує його, часто каже:
– Яка я щаслива, що маю сина! Він – найдорожче у моєму житті! Я нікому його не віддам!
Ми з чоловіком дуже раді, що у нашій сім’ї нарешті запанував спокій і щастя. Я не хочу бути мамою! Я хочу жити своїм життям! сказала мені одного разу моя дочка. Моя дочка завагітніла
Сьогодні згадую той випадок, коли у кишені мого чоловіка знайшов два квитки на круїз по Чорному морю.
Кричала я на чоловіка, що живе в моїй квартирі. Та одного вихідного він мовчки зібрав речі й поїхав.
Дівчина доглядала за бабусею сусідки, усі думали, що вона це робить заради спадщини, але помилялися.
Та це ж точно не твоя дочка, ти що, зовсім сліпий? Я зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком трохи
«Мені не потрібна інша невістка, а ти роби, що хочеш!» — сказала мати синові.
Марко щойно закінчив університет і вирішив, що настав час одружитися зі своєю першою шкільною любов’ю — Марічкою! Марічка була красива, але водночас щира й розумна дівчина. У той період вона писала магістерську роботу. Молоді люди домовилися, що як тільки вона захиститься — одружаться.
Марко вирішив розповісти матері про весілля, але вона не мала для нього добрих новин. Мати сказала: або ти одружуєшся з Аліною, що живе по сусідству, або взагалі ні з ким. Потім запитала його: що для нього важливіше — кар’єра чи кохання? Вона мріяла бачити сина успішною людиною.
Аліна була з багатої родини, а ще давно закохана в Марка. Проте він кохав лише Марічку, дівчину з бідної сім’ї. У матері Марічки була сумнівна репутація… Що скажуть люди?
«Мені не потрібна інша невістка, а ти роби, як знаєш!» — відрізала мати.
Марко довго вмовляв матір, але вона була невблаганна, а потім сказала, що якщо він одружиться з Марічкою — прокляне його. Марко злякався. Вони з Марічкою ще пів року зустрічались, але їхній зв’язок поступово згасав.
Урешті-решт він одружився з Аліною. Дівчина його справді кохала, але вони не влаштовували весілля — Марко не хотів, щоб Марічка десь побачила його весільні фото. Він переселився до родини Аліни в величезний будинок, а її батьки допомогли піднятися кар’єрними сходами. Але щасливим Марко так і не став.
Він не хотів дітей. Коли Аліна зрозуміла, що переконати його не зможе, сама подала на розлучення. Тоді Маркові було сорок, а Аліні — тридцять вісім років. Згодом вона вдруге вийшла заміж, народила донечку й стала щасливою.
Марко мріяв про шлюб із Марічкою, намагався її знайти, але дарма — ніби крізь землю провалилася. А потім дізнався, що її більше нема. Знайомий розповів, що після розриву з Марком вона вийшла за першого ліпшого — і той став її катом. Він забив її до смерті.
Після цього Марко оселився у старій квартирі батьків і почав пити до забуття. Щодня дивився на фото Марічки та не міг вибачити матері. «Я не хочу іншої невістки, а ти роби, що хочеш!» сказала матір сину. Олексій навчався на останньому курсі
Мене виховувала моя бабуся. Я, звісно, вдячний їй, але її любов була не зовсім безкорисливою.
