Мій син і його дружина подарували мені квартиру, коли я вийшла на пенсію Того дня син Іван та невістка
Я купую собі якісне індиче м’ясо і готую парові котлети, а чоловік їсть дешеву свинину з простроченим терміном.
Мені п’ятдесят сім років, понад тридцять років заміжня. Увесь цей час я прала, готувала їжу та дбала про затишок у нашій родині. У нас із чоловіком двоє дітей, яких я сама виховала та вивчила. Постійно крутилася, як білка в колесі – працювала на кількох роботах, щоб наші діти мали все необхідне й виглядали не гірше за інших.
За всі ці роки чоловік ніколи справді не працював тяжко, а досягнувши пенсійного віку, просто осів удома. Я ж досі працюю, допомагаю дітям із онуками і тягну весь дім на собі.
Не раз просила його влаштуватися хоча б охоронцем, а він лише каже, що ми й без нього справляємось. До того ж він добре знається на їжі! Я ледве встигаю щось приготувати — приходжу з роботи, а він найкраще вже з’їв, мені залишилась тільки юшка.
Якось подруга порадила мені готувати окремо: йому — з дешевих продуктів, а собі — лише зі свіжих і найякісніших. Я так і зробила, сказала чоловіку, що лікар порадив мені спеціальну дієту, тому він не повинен їсти мою їжу.
Тепер я ховаю свою їжу, а коли чоловік йде до гаража, їм солодощі. Ковбасу й сир тримаю у другому холодильнику, щоб він не знайшов моїх запасів.
Ви ж знаєте наших чоловіків — нічого не помічають! Я купую собі філе індички й готую смачні парові котлети, а йому — дешеву свинину зі знижкою і додаю приправи, щоб не відчув смаку. Йому купую найдешевші макарони, собі — тільки з твердої пшениці.
Не бачу нічого поганого у своїй поведінці: якщо хоче харчуватись якісно, нехай теж іде працювати. У нашому віці розлучатися — дурість: майже все життя позаду, маємо спільний дім, тож навіщо його продавати і ділити гроші навпіл? Я купую собі якісне індиче мясо й готую на пару котлети, а йому дістається свиняче майже з вичерпаним
П’ять років думала, що живе з чоловіком, а насправді хотіла бути поруч із ним, як біля мами
Олена родом з маленького містечка. Саме там стріли Амура влучили в її серце. Вона закохалася в Олексу, а він — у неї. Вони вирішили втекти з рідної глибинки. Батькам повідомили, що їдуть до столиці заробляти на весілля. І справді поїхали — щоб підзаробити, але потім вирішили не витрачатися на пишне святкування.
Вони зробили, як зараз модно: весілля у кедах і джинсах, подарунки — лише гроші, а замість бенкету — фуршет. Усі зібрані кошти від гостей Олена й Олекса пустили на погашення іпотечного кредиту. Але їхні мами, коли молодята приїхали додому, все ж влаштували скромний святковий стіл.
Минуло п’ять років від дня весілля. Подружжя вирішило не поспішати з дітьми, сплачували іпотеку — коштів зі свята не вистачило на всю суму. Мама Олени була вольова, ростила доньку сама й у кожній телефонній розмові нагадувала, що мріє про онуків. Але Олена до цього ще не була готова, часу не відчувалося, тож із дітьми не квапилися.
І тут несподівано Олена почала висловлювати до чоловіка претензії, які мала й раніше, але раніше вміла їх стримувати. Вона подзвонила мені й каже:
– Він довго розмовляє по телефону з іншими, а зі мною — тільки “привіт-пока” і все…
– Коли з роботи повернеться, буде час поговорити.
– Я після роботи хочу подивитися фільм про кохання, а він – тільки жахи дивиться.
– Скільки у вас телевізорів? Хоча зараз можна дивитися фільми на ноутбуці у навушниках. Але то не є сімейне життя, якщо обоє сидять поруч, а кожен — зі своїм.
Детальніше
за столом
Ігри для всієї родини
Стіл
Шкіряний
дверцята
– Ось-ось! Мені теж здається, що Олекса мене не розуміє!
– Це досить оригінальне твердження.
– Чому ти смієшся?
– Добре, не буду. Олено, коли вам разом весело?
– На відпочинку або коли приходять гості… Тоді він дуже ніжний…
Розмова з Оленою тривала майже годину. Вона розповіла, як вони познайомилися, як їй усі дівчата заздрили. З нашої розмови я зрозуміла, що перша її проблема — це невгамовне жіноче бажання виглядати найкраще перед іншими, а друга…
– Олено, як ти уявляєш ідеальний шлюб?
– Обов’язково з дітьми.
– Ну, всі зазвичай згадують про дітей, але після народження багатьох сім’ї розпадаються…
– Чоловік повинен цікавитись моїм настроєм, як у мене на роботі справи… Повинен оцінювати мій наряд, хвалити, як я готую…
– Він цього не робить?
– Каже, що смачно, але мені цього замало.
– Розкажи детальніше: приходить з роботи, ти подаєш йому, наприклад, картоплю пюре з котлетою, а він…
– Починає потирати руки й усміхатися.
– Але ж це — своєрідний комплімент! Думаю, тобі було б некомфортно, якби він відштовхнув тарілку й сказав, що не голодний…
Детальніше
Шкіряний
за столом
Стіл
дверцята
Ігри для всієї родини
Олена замовкла — схоже, не зовсім зрозуміла суть власної скарги. Але чомусь злилася на чоловіка. Що саме її не влаштовувало, я довго міркувала. Щоб переконатися у своїх здогадках, спитала в дівчини про відносини з мамою.
З’ясувалося, що мама була дуже емоційною, часто допитувала її, щось радила. Але, коли виникали проблеми, завжди підтримувала — “все буде добре”.
Часом кажуть: ми одружуємось із тими, хто схожий на наших батьків, а також із тими, хто дає нам багато любові. У Олени не було тата, тож вона не знала, що не всі люди так відкрито проявляють почуття, як її мама.
І тоді я сказала Олені, що п’ять років вона заміжня за власною мамою й чекає від чоловіка такої ж поведінки. Спочатку Олена здивувалась, але згодом погодилась.
– Як розлучитися з мамою?
– Дуже просто. Кожного разу, коли у тебе претензії, уявляєш, що то не Олекса поряд, а твоя турботлива мама. І він не може з нею змагатися!
– Ось воно!
– От і все! Тоді й претензії зникнуть самі собою! Ось уже пять років, як я одружена з Олексієм, та чим далі, тим більше відчуваю, що живу з ним майже так
1 березня Сьогодні я несподівано побачила свою сестру біля прилавка у великому торговому центрі Києва.
Майже два роки тому я почула від свого чоловіка слова, які не забуду ніколи. Він сказав: «Ти так передбачувано
Дорогий щоденнику. Вчора я дізнався, що виріс у прийомній сімї. Досі подекуди не вірю в це.
Вперта сусідка
— Не лізь до моїх хрусталиків! — загукала колишня подруга. — Краще за своїми очима стеж! Думаєш, я не бачу, на кого ти зиркаєш?
— То ти ревнуєш, чи що? — здивувалася Тамара Борисівна. — Ось на кого губи надула! Знаєш, що подарую тобі на Новий рік? Губозакатувальну машинку!
— Ой, а навіщо? Могла б собі залишити! — не залишилась у боргу Люда. — Або твої вже жодна машина не може згорнути? Думаєш, я не бачу?
Баба Тома спустила ноги з старої дубової ліжка та попрямувала до свого домашнього іконостаса читати ранкову молитву…
У житті Тамари Борисівни було дві біди: не дороги з дурнями, а її сусідка Людка і власні внуки.
Сусідка мучила її добряче — самі знаєте, в українському селі сварки між сусідками — окрема історія! Кожна дрібниця перетворювалася на «широке кіно» із народними артистками.
Особливо коли поруч з’явився Петько-Мопедько (Петро Єфимович Козирний) — їхній давній шкільний друг із прізвиськом через любов до мопедів. Колись дружили всі разом: Тома, Петька та Люда — як справжня козацька чайка з двома веслами! Проте дружба з часом згіркла: після смерті чоловіка Люда ніби підмінили — заздрила, сварилась, вишукувала, до чого б причепитись.
То не там туалет, то внуки бігають, то кури грядки розгрібають… Кожна друга сварка починалася зі словами: «Та що ти собі думаєш?!» А закінчувалася фірмовими нападками про безкоштовні хрусталики і «губозакатувальні машини».
Але баба Тома була з тих, кого сварками не візьмеш. З мопедькою вони і курей на місце поставили, і грушу спиляли, навіть з інтернету ідею підглянули, як сусідку провчити.
Здавалося, конфлікти ніколи не закінчаться — ЛЮДА завжди знаходила нову причину роздратуватись. Врешті-решт, усе вирішила… любов: Петро зробив Томі пропозицію, і вона стала справжньою Козирною пані!
А Людка так і лишилась самотньою, сердитою та заздрісною. Але ж, хто зна, може нове життя принесе і їй мир і злагоду?
Ото ж бо — життя на українському селі! Така вона, вперта сусідка: не життя, а справжня пісня з гумором, хитрощами й вічною жіночою заздрістю.
Зате нудьгувати не доведеться — особливо коли туалет нарешті в хаті! Ти мої кришталеві не чіпай! заверещала колишня приятелька. Свої очі бережи! Думаєш, я не бачу, на кого
Дружина зібрала речі й зникла, нікому нічого не сказавши Припини робити вигляд святої. Все владнається.
Нічия хата Сергійко, як завжди, прокинувся без будильника о пів на сьому. У квартирі стояла спокійна
Лист, що не дійшов Бабуся довго сиділа біля вікна, хоч особливо дивитися було нікуди. У дворі швидко
