Ти використовуєш бабусю у своїх цілях: вона доглядає за твоєю дитиною, а мою навіть на вихідні не бере
Іноді життя підкидає несподівані випробування — перед такими постала і я, коли терміново знадобилась допомога для моєї дитини.
Моєму сину зараз чотири роки. Без перебільшень можу сказати — він ідеальний для мене. Так, іноді поводиться не найкращим чином, але ж ідеальних дітей не буває — всі вони трохи бешкетники. До того ж я чекаю на другу дитину, і вся ця історія саме про це.
Коли я прийшла на плановий прийом до свого гінеколога, мене відразу направили до лікарні — з’явились серйозні причини для хвилювання. Відкласти це було неможливо. І переді мною постало питання: кому довірити сина?
Чоловік у відрядженні ще на десять днів. Батьки на роботі. Інших родичів під рукою не було. Допомогти згодилась лише моя бабуся. Вона сказала, що доглядатиме сина поки я не повернусь з лікарні. Мені відверто було тривожно — бабусі аж сімдесят, а син непосидючий та швидкий. Трохи боялась, як воно все вийде…
Вирішили так: батьки працюють у приватній компанії, тож після роботи вони забирають онука, а вдень із ним бабуся. Такий сімейний консенсус.
Я весь час переживала, адже йшлося про мою дитину. Але вибору не було. Часто дзвонила бабусі — цікавилась, як вони там. Та, на подив, старенька і малюк швидко знайшли спільну мову. Тиждень пролетів швидко. Потім приїхав чоловік — підхопив турботу.
Я вже мала повертатися додому, як раптом у вихідні мені зателефонувала сестра, вся на нервах — образилась на мене. Її доньці всього два роки, і як би вона не благала бабусю залишитись із малою, та вперлася — мовляв, дитина ще надто маленька.
Сестра майже на колінах просила бабусю доглянути свою доньку, та бабуся стояла на своєму!
— Ти просто користуєшся бабусею! — сказала мені сестра.
Я ж відповіла: ситуація у мене була справді критична. Було б дивно забирати сина з собою до лікарні. Просила про допомогу і тебе, але ти ж відмовилась! Ти хочеш віддати дочку бабусі, щоб відпочити й погуляти. Відчуваєш різницю? І чи добре залишати таку маленьку дитину на стару людину? Краще нехай побуде з батьками.
Та вони самі донькою не хочуть займатися. І я маю сидіти з нею завжди!
Я вважаю, сестра не права. Різниця між дворічною і чотирирічною дитиною — велика. Якби мала вибір, сама б сина родичам не віддавала. Але ж сестра вважає, що я обдурила нашу бабусю. Ти користуєшся бабусею. Вона доглядає за твоєю дитиною, а мою навіть на вихідні не бере. Іноді нам трапляються
Завтра день народження моєї свекрухи. Моїй донечці вже чотири з половиною місяці. Спершу свекруха покликала
Діти приїхали в гості та назвали мене поганою господинею. Було це ще тоді, коли я готувала щось смачне
Ключ у руці Дощ глухо барабанив у вікно хрущовки, ніби хтось весь вечір виводив ритм часу до кінця.
Сьогодні вирішила записати свої думки, бо останнім часом серце моє не на місці, турбуюсь про майбутнє
Згадався мені один давній випадок, що змінив життя цілої нашої родини. Минуло вже багато років відтоді
Минуло вже 2 тижні, відколи я був на дачі, а сусіди поставили на моїй ділянці теплицю, посадили огірки та помідори
Я маю невелику ділянку за містом. Сам нічого там не саджу — просто відпочиваю у вільний час. Не хочу витрачати сили на город. Зробив мангал, поставив альтанку для посиденьок та захисту від дощу. В майбутньому планую звести паркан навколо ділянки.
Приїхав якось на дачу, хотів посмажити ковбаски й відпочити від міської метушні. Сусіди загалом нормальні, не докучають, не надто говіркі. Лише одна сусідка інколи дошкуляла своїми питаннями, мовляв, як я взагалі можу жити без грядок і рослин? На її ділянці навпроти—суцільні бурячиння та квіти, цілими днями поралася з рослинами.
Між нашими ділянками паркану поки не було, тому сусідка могла без жодних докорів заходити до мене. Чесно кажучи, мені це не подобалось. Іноді приїжджаю, а вона вже щось розглядає на моїй землі.
Я питаю:
— Щось сталось?
— Ні, я дивлюсь, куди б цибулю посадити. У тебе стільки вільної землі, шкода ж, що нічого не росте. Я б могла щось посадити! Ти ж не проти?
Я збентежився і не знав, що казати. Не хотів її ображати, подумав і сказав:
— Садіть вже, одну грядку можна.
Згодом пожалкував, що дозволив. Вона півдня ходила по моїй землі й не давала спокою, її присутність нервувала.
Потім я поїхав у відпустку до моря. Повернувся—й одразу на дачу. І був шокований: на моїй ділянці стоїть теплиця, а поруч нові грядки з огірками й помідорами.
Я одразу здогадався, чия це справа. Розсердився, вирішив діяти. Покликав товариша, поїхали в епіцентр, купили сітку й обгородили ділянку. Тепер сусідка не зможе як удома ходити і садити, що заманеться.
Наступних вихідних вона прийшла й питає:
— Чому поставили паркан? Тепер я не можу доглядати за своїми саджанцями. Може, ти сам за ними доглядатимеш?
Це вже було занадто. Ввечері я розібрав теплицю й перекинув усе через паркан. Відтоді навіть не вітається. Минули вже два тижні, відколи я навідувався до свого дачного будиночка, а сусіди тим часом встановили
Знаєш, я якось спитала у своєї сусідки: коли ти востаннє спілкувалася зі своїм сином? І от саме в ту
«Ми вам будинок вже продали. Але маємо право пожити тут ще тиждень», — сказали колишні власники.
У 1975 році ми переїхали з села до міста. Придбали будинок на околиці і несподівано потрапили у халепу…
У селі люди завжди допомагали одне одному, такими були й мої батьки.
Тому вони погодилися, коли попередні господарі попросили дозволу пожити в нашому новому домі кілька тижнів, поки вирішать свої справи.
Але ці люди мали величезного і лютого чорного пса. Ми не хотіли, щоб він залишався, бо на нас він не слухався. Того собаку я пам’ятаю досі.
Минув тиждень, другий, третій — а колишні власники й досі мешкають у нашому будинку, сплять до обіду, майже нікуди не виходять, і явно не збираються з’їжджати. А найгірше — поводяться, наче це досі їхня оселя, особливо матір колишнього власника.
Батьки не раз нагадували їм про домовленість, але виїзд відкладався знову і знову.
Вони випускали собаку і не стежили за ним, тож він не тільки справляв нужду в нашому дворі, а ми навіть боялися виходити на подвір’я — псище кидався на всіх. Мої батьки неодноразово просили тримати його на прив’язі, але щойно тато йшов на роботу, а брат із сестрою — до школи, одразу пес бродив по саду.
І саме цей собака допоміг татові вигнати зухвалих квартирантів.
Одного дня сестра повернулася зі школи, відчинила хвіртку й не звернула уваги на собаку. Чорне страхіття звалило її з ніг — і, на щастя, все закінчилося лише порваною курткою. Пса закували в ланцюг, а винною зробили нашу малу сестричку — мовляв, зарано прийшла.
А ввечері все і сталося! Тато повернувся додому і, не знімаючи пальта, витягнув стару господиню та її речі просто на вулицю. За нею вискочила донька з чоловіком. Усі їхні пожитки полетіли через паркан у болото та калюжі.
Вони спробували нацькувати пса на тата, але той, побачивши, що відбувається, піджав хвоста і сховався у своїй буді — зовсім не хотів йти. За годину все їхнє майно було на вулиці, ворота зачинені, а пес залишився зі своїми господарями за парканом. “Ми вам продали хату. Моїм правом є пожити тут ще тиждень,” казали колишні власники.
Вже майже рік мій син живе з Катериною, але ми досі не знайомі з її батьками. Це видалося мені підозрілим, тож я вирішила дізнатися правду
Я завжди прагнула виховати сина у повазі до жінок — своєї бабусі, матері, дружини, доньки. На мою думку, це найкраща чоловіча риса: шанувати жінок. Ми з чоловіком дали синові чудову освіту та всі можливості для щасливого життя. Ми не мали наміру допомагати йому більше, але все ж купили для нього двокімнатну квартиру. Хоч він і працював, щоб забезпечити себе, на власне житло йому не вистачало.
Квартиру ми йому одразу не віддали й навіть про саму покупку не говорили. Чому? Бо наш син вже рік живе з дівчиною — Катериною. Ми досі не бачили її батьків, і це здавалося мені дивним.
Згодом з’ясувалося, що мати Каті — колишня сусідка моєї подруги. Вона розповіла мені таке, що занепокоїло мене ще більше. Виявилось, Катева мама вигнала з дому чоловіка, коли той почав менше заробляти. Але справжнє безглуздя почалося пізніше: вона закрутила роман із одруженим, але заможним чоловіком. Бабуся Катерини теж мала стосунки з одруженим чоловіком. Вони навіть змусили свою доньку і внучку їздити з ними на його дачу та допомагати по господарству.
Через це у мого сина вже були непорозуміння з майбутньою тещею. Але найбільше мене непокоїло, що мама й бабуся Каті налаштовують її проти батька. Дівчина любить тата, але через ці дві жінки її стосунки з ним під загрозою. Ще й “вишенька на торті”: Катя вирішила кинути навчання, бо переконана — чоловік має цілком забезпечувати сім’ю. І я з цим погоджуюсь, я виховувала сина саме так. Але, Боже борони, якщо в їхньому житті станеться біда, як вона допоможе чоловікові у скрутну хвилину? До речі, я переписала квартиру на себе, бо відчуваю, що виховала “оленя”, як кажуть в народі. Так, усе, що куплено до шлюбу, після розлучення не ділиться, але Катя така хитра, що залишить мого “романтика” тільки з шкарпетками. Вже близько року мій син живе разом із Лесею, але ми досі не знали її батьків. Це видалося мені підозрілим
