Гриценко Іван

Родичі зявилися лише тоді, коли я збудував будинок на березі моря. Народився я в крихітному селі на Полтавщині.

Колись давно, коли ще була жвава память про ті роки, мій старший брат, Олексій, повернувся до нашої хати

Діду, подивися! Орися притиснула носик до вікна. Песик! Поруч із ворітами гралася дворняжка: чорна, забруднена

Вона наказала мені чекати на лавці Я побачив її знову лише через роки, сповнені болюМене звуть Куба

Він завжди відчував, ніби жив не на своїй дорозі, наче головний поїзд вже давно від’їхав, а він

Я живу на краю маленького села, що губиться серед полів. Стара хатина з потертими ставнями, ланка, що

У той вечір, коли сонце ледь торкалося поверхні озера Синевир, юна Зоряна, ідучи стежкою між кленами

Ні, тепер їхати не треба. Подумай сама, мамо. Дорога довга, ніч у потязі, а ти вже не молода.

Він не захотів виходити заміж за свою вагітну подругу. Маму підбадьорила, а батько стояв на боці майбутньої дитини.

Коли Зоряна досягає тридцяти, вона раптом усвідомлює, що її життя схоже на довгу паузу. Вдень вона сидить