Дoпoмога cтapeнькому дідусеві. Як цей вчинок кapдинально змінив моє життя

Почалася моя історія зі звичайного вчинку. Я поверталася сумна додому з чергової співбесіди. На роботу мене знову не взяли. Як  і на що мені жити з трирічною донькою? Чоловік нас зaлишив заради кoxaнки декілька місяців тому.

Я мала педагогічну освіту, але мені без досвіду роботи було складно кудись влаштуватися. А мені хоч би де-небудь роботу знайти, щоб мати свій дохід. Йшла і думала про свої проблеми.

Раптом побачила старенького дідуся. З його рук випала сумка, і з неї повисипалися фрукти та овочі. Я швидко допомогла дідусеві. А потім вирішила ще й торбу донести до його будинку, бо бачила, як у цього старенького чоловіка руки тремтіли. Він сказав, що живе недалечко.

Ми встигли поговорити про причину мого смутку на обличчі. Я розповіла незнайомому дідусеві про складнощі, які мене спіткали. Коли вже дійшли до будинку, біля нас зупинилася машина. З неї вийшла пані у діловому костюмі. Вона звернулася до дідуся:

– Таточку, я ж тебе просила – не ходи по продукти самому. Я тобі все привезу.

– Нічого, Оленко, нічого. Познайомся з цією доброю та чуйною дівчиною. Я хочу, щоб ти допомогла їй з працевлаштуванням. Тобі такі люди необхідні.

Донька цього дідуся запросила мене на співбесіду. Виявилося, що вона працює директоркою у престижному ліцеї. Вона взяла мене на роботу і допомогла влаштувати доньку до садочку.

Мені дуже подобається працювати з дітьми. А дідуся, який мені допоміг налагодити життя, я не забуваю. Ми частенько приїжджаємо до нього з солодощами на чай. Моя Злата вважає його своїм дідусем.

А з його донькою, моїм директором, теж прекрасні відносини маю. Вона дуже справедливий, чуйний й хороший керівник. Я вдячна їй, що взяла мене на цю роботу.