Племінник моєї жінки геть знахабнів, а теща продовжує його захищати. Все б нічого, але це стає у копійку мені та моїй родині

Зі своєю дружиною ми познайомилися ще підлітками. Зустрічалися понад сім років. Коли я дізнався, що вона завагітніла, то одразу зробив їй пропозицію. Поселилися ми у її батьків, які мали величезну квартиру. Тесть колись працював у політичному бюро місцевого відділу партії, тому й не дивно, що саме йому дістала чотирикімнатна квартира майже в самому центрі міста. Окрім моєї Надії у тещі та тестя була ще одна донька – Світлана. Вона вже давно вийшла заміж та переїхали жити до чоловіка у село. Хоч батьки й були дуже проти такого її вибору, проте з часом згодилися. Світлана з чоловіком відкрили там бізнес та почали вирощувати городину у теплицях. Їхній син мешкав з дідусем та бабусею, тобто й з нами. З початку все було добре. Малий нікому не заважав, навпаки ми сприймали його як ще одного сина. Коли народився наш син, то Андрію вже було сім років. Діти росли наче рідні.

Проблеми почалися, коли Андрій дійшов підліткового віку. Його вихованням займалася лише теща. Тому варто було очікувати, що він дуже скоро виліз їй на шию та звісив ноги. Майже щомісяця нам телефонували зі школи та говорили, що він або нагрубіянив вчительці або ж взагалі вже кілька тижнів не з’являвся. Щодня він отримував від тещі гроші на обід, а сам витрачав їх у комп’ютерному клубі разом з друзями. Після школи він не зміг вступити до університету. Варто сказати, що якби теща не бігала з пакетами та конвертами до вчителів, то він напевно б і школу не зміг самостійно закінчити. По знайомству його віддали навчатися до місцевого технікуму на архітектора. Мені дійсно здивував вибір професії. Адже там потрібно було навчатися та сидіти над книжками.

Але це було не для Андрія. Він продовжував жити своїм безтурботним життям. Зміг вмовити дідуся та бабусю придбати йому комп’ютера. Наче для навчання. Але я жодного разу не бачив, щоб він там навчався. Бувало, що до четвертої ранку він сидів та грався в ігри. Разом з віком росли і його фінансові потреби. Тепер він вже просто вимагав у тещі щодня гроші. На другому курсі він вперше прийшов додому на підпитку. Йому все зійшло з рук. Тесть перевів це у жарт. Мовляв, з ким не бувало. Але далі це стало регулярним явищем. Так само як і школу технікум він закінчив лише завдяки пакетам та конвертам. Післядипломну практику на виробництві йому поставили також за знайомство. Дяка Богу, що його не відправляли навчатися далі. Адже було очевидно, що це лише трата коштів.

Майже цілий рік після навчання Андрій сидів без роботи. Хлопцеві вже було дев’ятнадцять, а він жодного дня не пропрацював. Та й навіщо. Бабуся завжди давала гроші на все, що він хотів. З величезними стараннями його вдалося влаштувати до знайомих на виробництво меблів. Тоді вже всі зрозуміли, що сидіти у кабінеті йому не доведеться. Не з його розумом. На мій подив ця робота пішла в нього доволі добре. Вже за пів року він так навчився працювати з деревом, що навіть знайшов власних клієнтів. Зарплата була достойна.

Та разом з грошима прийшли й нові трати. Точніше значно виросли старі. З понеділка до п’ятниці він працював. Але всі вихідні його не було дома. За два дні гулянок з друзями він міг спокійно витратити кілька тисяч гривень. Щотижня купував дорогий одяг, який явно був йому не по кишені. Але що йому до того. Знав. Що бабуся докладе.

Саме тоді ми з жінкою настояли на тому, що б він тепер також вносив свою частку грошей до сімейного бюджету. Тесть та теща отримували мінімальну пенсію й з новими тарифами не могли самостійно сплачувати за квартиру. Ми ж допомагали їм та взяли на себе витрати на продукти. Але після того, як кілька разів Андрій дозволив собі повернувшись з гульок в один рот з’їсти ковбасу або ж щось інше смачне ми настояли, щоб він з кожної зарплатні також давав гроші. Вже не маленький, повинен складатися на рівні з іншими.

Йому такий розклад не сподобався. Але діватися було нікуди. Однак зовсім скоро я помітив, що гроші, які він давав тещі вона все одно повертала йому у якості подарунків. У квартирі відбулася серйозна розмова. Андрій навіть дозволив собі підвищувати голос. А раз так, то з того дня ми з дружиною оголосили про окреме харчування для нашої сім’ї.

Місяць тому сталася геть не приємна ситуація. Від начальника Андрія у столярному цеху ми дізналися, що його вже місяць як звільнили. Він нам й слова не сказав. Як і зазвичай продовжував щоранку кудись ходити. А вчора все стало ясно. Він почав грати в автомати й встиг наробити боргів. Тещі зателефонували з кредитної установи та сказали, що в нього прострочений платіж. Сума була колосальна. Та замість того, щоб провчити його теща зібралася виплачувати за нього борг. Я навіть не знаю, що буде далі.