Без категорії
05
Свекруха вирішила переробити мою кухню під свої вподобання, поки я була на роботі
14 листопада Сьогодні ввечері я знову відчула, як мій дім перетворюється на поле битви між моїм смаком
ZigZag
Без категорії
02
За що виганяють Проню?
За що вигнали Проню? Автомобіль під’їхав до сміттєвого майданчика. На бетонну площадку полетіла
ZigZag
Без категорії
034
Після розлучення батьків мене вигнали з дому: Мама швидко спакувала мої речі, дала трохи грошей і виставила за двері, а тато відмовився прийняти – так я залишилася непотрібною для обох, поки життя не повернуло все на свої місця
Я благав, але мама була невблаганна: швидко склала мої речі до рюкзака, дала трохи гривень та вигнала з дому.
ZigZag
Без категорії
06
Після сімдесяти Наталя стала непотрібною навіть власним дітям: ні син, ні донька не привітали її з днем народження
Після сімдесяти років життя вона стала нікому не потрібна, навіть син і дочка не привітали її з днем
ZigZag
Без категорії
039
Зловила своячку, коли вона приміряла мої речі без дозволу
Піймала золовка, коли та приміряє мої речі без дозволу. Сергію, прошу, давай без ночувань. У нас не готель
ZigZag
Без категорії
04
Моя племінниця хотіла отримати в подарунок дитячу коляску, а коли вона відмовилася, накинула на мене гнів рідних.
26червня 2025р., Київ Сьогодні у мене вийшло один із тих випадків, коли сімейні справи переплітаються
ZigZag
Без категорії
05
Мені 45 років. І я більше не приймаю гостей у своєму домі.
Мені сорок пять, і я вже не відкриваю двері свого будинку для нікого. Колись люди, зайшовши в хату, забували
ZigZag
Без категорії
04
Проданий товариш: Сповідь діда про зраду і прощення І він мене зрозумів! Було не до сміху, я збагнув, що це дурна затія. Я його продав. Він думав, що це гра, а потім збагнув, що я його справді зрадив. Часи були різні у кожного. Для когось і all inclusive не розкіш, а для когось би шматочок житнього з ковбаскою на столі. Ось і ми жили по-різному, були різні ситуації. Я тоді ще малим був. Дядько мій, дядько Серьожа — мамин брат, мені подарував цуценя вівчарки, і я був на сьомому небі від щастя. Песик до мене прив’язався, розумів із півслова, дивився у вічі й чекав, коли я дам команду. — Лягай, — чекаючи, казав я, і він лягав, вірно заглядаючи в очі, готовий, здавалось, за мене померти. — Служить, — наказував я, і песик поспіхом вставав на товсті лапки й завмирав, проковтуючи слину. Чекав на нагороду, на смаколик. А мені не було чим його пригостити — ми й самі тоді голодували. Такі були часи. Дядько Серьожа якось сказав мені: — Та не журися, хлопче, ну дивись який вірний, відданий. А ти продай його, а потім поклич — він утече. Ніхто ж не побачить. А на гроші гостинця купиш і собі, і йому, і мамі. Слухай дядька — я діло кажу. І мені ця ідея видалась нічого так, не подумав, що так вчиняти недобре. Дорослий ж підказав, це ж ніби жарти, зате гостинець буде. Нашепотів я Вірному на пухнате тепле вухо, що віддам його, а потім покличу, щоб тікав від чужих. І він мене зрозумів! Гавкнув — зроблю, мовляв, як скажеш. Наступного дня надів я поводок і повів до станції. Там усі щось продавали: і квіти, і огірки, й яблука. Ось із електрички посипалися люди — почали купувати, торгуватись. Я трішки вийшов уперед, пса підтягнув. Але ніхто не підходив. Майже всі вже пройшли, аж раптом якийсь чоловік суворого вигляду підійшов і до мене: — Ти, малий, тут когось чекаєш, чи, може, собаку продаєш? Диви, який міцний песик — візьму, нехай так буде. І сунув мені грошей у долоню. Я віддав йому поводок. Вірний закрутив головою і весело чхнув. — Ну давай, Вірний, йди, друже, йди, — шепочучи, сказав я, — я тебе покличу, тікай. І він пішов із чоловіком, а я нишком прослідкував, куди повів він мого друга. Увечері я приніс хліба, ковбаси й цукерок. Мати суворо питає: — Це ти, сину, у когось украв, чи що? — Ні, мамо, ти що, речі підносив на станції — от дали. — Ну, молодець, іди спати, втомилася я, поїж і ходімо. Навіть не спитала про Вірного. І не було їй до того діла. Вранці зайшов дядько Серьожа. Я вже збирався в школу, хоча сам тільки й хотів, що бігти до Вірного й кликати його. — Ну що, — засміявся він, — продав друга? І гаркнув мене по голові. Я відвернувся і нічого не відповів. І так не спав всю ніч — і хліба, і ковбаси в горло не лізло. Було не до сміху, я зрозумів, що це безглузда затія. Недарма мама не любила дядька Серьожу. — Дурний він, ти його не слухай, — казала вона мені. Я схопив портфель і вибіг із дому. До того будинку — квартали три, і я пробіг їх, не зупиняючись. Вірний сидів за високим парканом, прив’язаний товстим мотузком. Я кликав його, та він сумно дивився на мене, поклавши голову на лапи, махав хвостом, намагався гавкати, але голос зірвався. Я продав його. Він думав, це гра, а потім збагнув: я його продав. Тут до двору вийшов господар і строго шикнув на Вірного. Той підібгав хвоста, і я зрозумів — справам кінець. Увечері я на станції носив речі. Платили трохи, але я заробив потрібну суму. Було страшно, але підійшов до хвіртки і постукав. Той самий чолов’яга відчинив: — О, малого принесло, що треба? — Дядьку, я передумав — от вам гроші назад, які ви дали мені за Вірного. Мужик прищурився, гроші взяв мовчки, відв’язав Вірного: — Забирай, хлопче, тужить він — не вийде з нього сторож. Але дивися, може, і не пробачить він тобі. Вірний сумно дивився на мене. Моя гра обернулася іспитом для нас обох. Але пес підійшов, лизнув по руці і ткнувся носом у живіт. Минуло вже багато років, але я вже тоді зрозумів — друзів не продають, навіть жартома. А мама зраділа: — Вчора втомлена була, а потім думаю: а де ж наш пес? Звикла я до нього, він наш, Вірний! А дядько Серьожа рідко став до нас заходити — нам його жарти вже були не милі.
Проданий друг. Оповідь діда І він мене зрозумів! Було гірко на серці, і я усвідомив, яка це дурна затія.
ZigZag
Без категорії
04
Не суди мене суворо
Не думай про мене погано. Софія з нетерпінням чекала новорічних канікул, планувала полетіти до Буковеля
ZigZag
Без категорії
012
Ти сама її до нас привела
Ти сама її до нас завела Кирило, ти справжня знахідка! Чоловік, який розбирає і автівки, і борщ, це щось
ZigZag