Віктор Ілліч, щойно склавши скромний вечерній улов у плетену корзину і вирушаючи вузенькою стежкою до
Колись давно, коли ще вулиці Києва мерехтіли лампами і здавалися безмежними, я згадую, як спізнювалася.
Земля пахла скорботою й вологістю. Кожна крапля поту, що капала на кришку труни, луною відбивалась під грудьми.
28 травня 2026р. Щоденник Грунт під могильною площею був просочений смутком і вологістю; кожна крихта
Ой, ви бачили, дівчата, жінку, що зараз у нашій палаті? Літню вже Так, сиву зовсім. Мабуть, у неї є онуки
23березня 2026р. Сьогодні у відділенні інтенсивної терапії знову запанувала незвична розмова.
Коли мій син увійшов у двері, тримаючи в обіймах двох новонароджених, я подумала, що втрачаю розум.
Коли мій син прийшов до дверей, тримаючи в обіймах двох новонароджених, я реально подумала, що зійшла з розуму.
Зоря! Де ти? крикнула тітка Оля, вивертаючи очі в сторону кущів. Не повертайся додому! Чув мене?
Оле́сько! Де ти сховалася?! Тільки дай мені тебе знайти! Ти можеш не повертатися додому! Чуєш мене?