Дорогий щоденнику, Сьогоднішній день здався мені наче нескінченний колосяк, у якому знову піднявся старий конфлікт.
Орися стояла довго, телефон у руці. Голос матері лунало в її вухах мокрий, розпачливий, як нескінченний
Оленка стоїть біля раковини, руки занурені в холодну воду. За вікном вечірній сумрак повільно опускається
Краще розлучитися, викинути мене з дому, а вже потім, нарешті, прибрати в будинку! А потім знову вийти за мене!
«Що ти маєш на увазі, що нічого не приготували на вечерю? Ми ж не сюди заради тебе!» протестував тесть
Тиша. Вона була настільки глуха, що Юрій спочатку навіть не зрозумів, що його розбудило. Не будильник
Моя донькамама зявилася в світі, коли їй лише сімнадцять. У її погляді ще блищали дитячі мрії про майбутнє
Різкі докори матері за те, що я не допомагаю хворому брату, змусили мене втекти після уроків.
Привіт, друже, слухай, я щойно пережив таку історію, що так довго не можу забути. У маршрутці, що їхала
Калина Бойко обережно розвязала вузол, відчуваючи, як крихітна черевика тремтить у її долонях.