Без категорії
00
Батьківське серце. Оповiдання Вдячна за вашу підтримку, вподобайки, щирі відгуки і підписку; окремо велике спасибі від мене та моїх п’яти котиків за донати! Буду дуже рада, якщо ділитиметесь улюбленими оповіданнями у соцмережах — це особливо надихає автора! – Чого це ти зранку похмура? Посміхнись, ходімо снідати! Чоловік сонно зайшов на кухню, нарешті — вихідний. На плиті смажилася яєчня з беконом, а дружина розливала чай. Вона поклала йому на тарілку більшу частину яєчні й шматочок хліба — Їж, бери виделкою! – Я не зрозумів, Наталю, я щось не так зробив? — м’яко спитав Аркадій. – Зробили, обидва… Не так дітей виховали, — Наталя Львівна сіла поруч, почала їсти, але без апетиту. – Дочка й син виросли; ми собі у всьому відмовляли, поки їх ростили, такі вже часи були. Підтримували їх — а нас хто підтримає, хоча б словом? У них вічно якісь проблеми: то життя нецікаве, то грошей не вистачає. І в Свєти, і в Діми — одне ниття. – З чого ти це взяла? Аркадій Іванович доїв яєчню і з насолодою намазував масло на свіжий хліб, а зверху — варення. – Тобі добре, вони ж мені все це пишуть, матері. Діма вчора з сім’єю хотів у боулінг піти — грошей просив до зарплати, а я розсердилась і не дала. Так образився… А перед цим Свєта дзвонила: кар’єра співачки не складається, настрій жахливий. Я вже й не знаю, співати для душі — добре, але й працювати треба! Вона ж хоче тільки співом заробляти, а не виходить. Та ж не всім це дано… Давно пора зрозуміти й на роботу піти. І взагалі — в дитинстві вони з Дімкою так дружили, а тепер ледь спілкуються! Наталя Львівна відсунула остигаючу яєчню й почала пити чай. – Не переймайся ти так, все налагодиться… Ми ж також були молодими — пригадай, — почав заспокоювати Аркадій. – Що ти таке кажеш, Аркашо, це ти пригадай краще! Ми жили скромно й всьому раділи. Дімка народився — щастя. Коляску і ліжечко подруга дала, сестра — пелюшки й повзунки від старшого сина. Усе ношене, але ніби нове: діти ж швидко ростуть. Ми були щасливі! Коли “Жигулі” шістку купили — гордість була страшенна, у дворі під будинком накрив гараж, почувалися багатими! А нашим, бач, якщо за кордоном не були, то й життя немає. Невже ми їх цьому вчили? – Часи такі, Наталя, багато спокус; молоді ще, зрозуміють, почекай. – Ех, тільки щоб не пізно… Усе життя промайне в гонитві за грошима — а вони й не помітять… Ось подивлюся у дзеркало — невже це я, вже бабуся! Та й ти вже дід… Розмову обірвав дзвінок сина Діми. – Знову щось… — Наталя Львівна взяла телефон — і очі її округлилися, вона схопилась з місця: – Аркадію, вдягайся швидше, наш Дімка у лікарню потрапив, сусід його по палаті дзвонив! – Що сталося? — Аркадій Іванович теж схопився, став поспіхом збиратися. – Точно не зрозуміла, кажуть, “болгаркою” руку порізав — диск тріснув… Здається, кисть пришивають, аби все обійшлося, лише б він без кисті не залишився! Хутчіше, поїхали! Обидва вдяглися нашвидкуруч — ще не старі, але вже й не молоді, стривожені батьки. І побігли, все забувши, в лікарню до сина… Поки бігли, Світлана подзвонила: — Мамо, я в обід зайду до вас, добре? — Заходь, доню. Мабуть, ми вже повернемося, — задихано вигукнула Наталя Львівна дочці й, не дослухавши відповідь, побігла за Аркадієм на зупинку… У лікарні їх одразу заспокоїли — руку врятувати вдалося, але поки що до сина не пустять. — Поки не пустите — не підемо, будемо чекати! — Наталя Львівна сіла в холі, Аркадій Іванович — поряд. Раптом у лікарню вбігла Світлана й кинулась до батьків. — Мамо, ну чого ви такі засмучені? Все минулося! Дімка на підробіток залишився: машини ремонтував — диск розвалився, руку порізав, але все зашили, пальці рухаються! У вас вигляд жах якийсь — все добре, справді! — Звідки ти знаєш? — тільки й прохопилася Наталя Львівна. — Ми з Дімкою завжди спілкуємось, і з його дружиною Лєною — теж. І допомагаємо одне одному, чому? — Бо думали, ви взагалі не спілкуєтесь, чому нічого не розповідали? — пояснив Аркадій Львович. — Тату, ви ж завжди такі сильні, все можете здолати — ось і не засмучуємо вас зайвий раз, — усміхнулася Світлана. — І взагалі — ви виглядаєте молодо, ми не втручаємось — щоб ви нарешті для себе пожили… — Ох вже ви й придумали… Я вже думала, що вам зовсім до нас байдуже, — теж усміхнулась Наталя Львівна. — Та що ти, мамо! Ваше покоління — якісь суперстійкі люди. Ми намагаємося бути схожими, але не завжди вдається, та ми дуже стараємося, розумієте? Батьки всміхнулись, очі вже не такі стурбовані. — Мамо, тату, я ж хотіла розповісти — на роботу влаштувалася! А на співи на різні заходи запрошують: то у садочку, а вчора у пансіонаті для літніх людей співала — так аплодували! Одна бабуся навіть заплакала: дочка у неї — відома співачка, а по світу їздить, мама сама живе, жах… Свєта раптом обійняла батьків: — Ми з братом вас дуже любимо, не думайте інакше… Медсестра дозволила ненадовго зайти до сина. Наталя Львівна ледве не розплакалась, та Діма стримано сказав: — Мамо, заспокойся: все вже позаду, не переживайте! Тату, ти ж сам розповідав, як у гаражі, де машина стояла, осине гніздо було: тебе ж тоді так покусали, що в лікарню лягав — ледве вижив! Буває всяке. Як випишусь — приходьте до нас Новий рік святкувати, а то останнім часом нечасто бачимося, добре? Свєта, до речі, хоче з хлопцем своїм вас познайомити, ще не встигла розповісти… Додому Наталя Львівна і Аркадій Іванович поверталися пішки — вирішили трохи пройтися. Не старі, але вже й не молоді батьки. Ох і це ж батьківське серце — завжди болить за дітей. Все здається, що у інших діти як діти, хочеться, щоб свої були кращі, жили правильно й слухалися батьків. А у них — свій шлях, яким би він не був… І наші діти — хороші, бо вони ж — наші діти…
Батьківське серце Дякую вам щиро за підтримку, вподобайки, небайдужість і добрі коментарі до моїх оповідань
ZigZag
Без категорії
041
– Як це ти не хочеш взяти наше прізвище? – вигукнула моя свекруха в РАЦСі. Оля зовсім не мріяла виходити заміж. Але у 19 років завагітніла від однокласника, з яким зустрічалася три роки. Вибору не було – вона не хотіла, щоб її дитина росла без тата. Хоча її хлопець був старший за Олю, він залишався незрілим та справжнім маминим синочком. Втім, від відповідальності не ховався – заявив, що одружиться і виховає малюка. Вони почали готуватися до весілля. Оля була б рада просто розписатися, але рідня настояла на гучному святі. Вона не могла зрозуміти, навіщо викидати купу грошей на гостей, якщо за ці гроші можна було б придбати все необхідне для майбутньої дитини. Проте її ніхто не слухав. Ресторан, сукню і список гостей обрали за неї – свекруха й сестра. На примірку весільної сукні йти Олі не хотілося. Вона уявляла собі ту «красу» з мільйоном воланів і стразів. Смаку у свекрухи й сестри майбутнього чоловіка годі було шукати. Почувши відмову, рідня назвала Олю невдячною та розлютилася. Але їй було не до того: попереду ЗНО, іспити, приготування до народження дитини. У РАЦС Оля прийшла у простенькій білій сукні, яка їй личила. І тут почалось найцікавіше. Рідні молодят і гадки не мали, що Оля вирішила залишитися зі своїм прізвищем. Наречений знав про це й не заперечував. Але свекруха влаштувала істерику та почала кричати на весь зал: – Як це ти не береш прізвище нашої родини? Оля лише усміхнулася й відійшла убік. Попереду було ще весілля в селі чоловіка з усіма його родичами. Сили треба було берегти. Та шлюб тривав недовго. Ян виявився нікудишнім чоловіком і ще гіршим татом. Вихідні проводив за комп’ютером, не помічаючи сім’ї. Коли у Олі урвався терпець, вона мовчки зібрала речі й поїхала. Свекруха була розлючена цим поворотом подій. А героїня нарешті зітхнула з полегшенням — вона вперше відчула себе вільною та щасливою.
Як це, ти не хочеш змінювати прізвище? заверещала моя свекруха в РАЦСі так, що аж мухи позлітали з вікон.
ZigZag
Без категорії
065
Ох, якби всім так “допомагали”: історія Поліни, яка порвала сім’ю, рятуючи себе та своїх дітей від надмірної “турботи” свекрухи
Соломійко, я сьогодні до вас приїду, допоможу з онуками. Соломія притиснула телефон до плеча, одночасно
ZigZag
Без категорії
02
Вагітна дружина мого брата вимагала, щоб ми віддали їм свою квартиру: історія про сімейні кордони, кредити й гучні скандали в українському стилі
Щоденник, 14 червня Я з дружиною уже десять років живу у шлюбі. Ми мешкаємо у двокімнатній квартирі в
ZigZag
Без категорії
08
Свекруха вирішила переїхати в мою квартиру, а свою подарувати доньці
Ой, слухай, розповім тобі цю ситуацію, бо вже не знаю, до кого звернутися. Моя свекруха вирішила перебратися
ZigZag
Без категорії
011
Просто подруга дитинства: як давнє кафе на Подолі, колекція фантиків від «Love is» та несподіваний прибулець у компанії перевернули життя трьох близьких людей на тлі київських вечорів, шашликів і сімейних настільних баталій
Просто подруга дитинства Ти серйозно збираєшся витратити всю суботу, перебираючи старі речі у гаражі?
ZigZag
Без категорії
01
На зв’язку: Як Надія Сергіївна відкривала для себе світ смартфонів, родинних чатів та нового життя після 75-ти
Ранок у Ганни Василівни починається, як завжди. Вона ставить чайник на плиту, насипає у старий пузатий
ZigZag
Без категорії
010
Ми так сподівалися, що моя мама вийде на пенсію, переїде в село і подарує нам із чоловіком свою трикімнатну квартиру!
Ми дуже сподівалися, що моя мама вийде на пенсію, переїде в село, а нам із чоловіком дістанеться її трикімнатна квартира!
ZigZag
Без категорії
03
Як ми встановлювали літні правила: історія бабусі, онуків і одної родини під час канікул у селі
Правила на літо Коли електричка, стара ще з радянських часів, різко загальмувала біля маленької платформи
ZigZag
Без категорії
07
У кожної любові – своя форма: історія Анютки з українського села, її втрат і знахідок, поневірянь, нової родини та мами, що пече булочки-сердечка, і про те, як теплі спогади та доброта людей допомагають знайти щастя навіть там, де, здається, усе втрачено.
У кожної любові своя форма Каринка вийшла на вулицю та відразу зіщулилася пронизливий вітер, наче невидима
ZigZag
© 2026 ZigZag