15 травня 2024р., понеділок. Сьогодні зранку я спостерігав, як моя дружина Ірина (яка насправді називається

Олеся ніколи не довіряла своєму чоловікові, тому змушена була покладатися лише на власні сили.

**26 листопада 2025р., щоденник** Сьогодні ввечері, коли грім гудів над полем, а дощ розмито стукав у

Ось тут би шкаф від нашої стінки стояв, мрійливо простягнула Марина Артемівна, оглядаючи вітальню.

Ти ж не збираєшся, щоб мій Михайло піклувався про чужу дитину? Світлана Петрівна обережно поставила фарфорову

**Сцена: Судова зала у місті Київ** У величній залі Київського районного суду, під гучний стук молотка

Зоряно, хтось стукає в двері! гукнув Петро, запалюючи гасову лампу. У таку ненасту? Зоряна відклала вязання

Друже, слухай, вже пятнадцять років я щовечора о18:00 ставлю гарячу їжу на ту саму зелену лавку в Парк Дружби.

Коли Олексій Ковальчук виповнив тридцять років, в його житті не було ні дружини, ні дітей лише маленька

**Місто, що знає свого суддю** У Києві, в столичному районі Поділ, кожен судовий зал знає суддю Олександра










