Ти вже забирай його назавжди! Навіщо ці церемонії? роздратовано крикнула Олеся. Забув запитати, що мені робити!
Хоча Ганна була просто золото, ідеальна невістка та дружина, все одно врешті-решт розвалила не лише своє
Син не хоче забирати маму до себе, щоб вона жила з ним, адже у їхньому домі є лише одна господиня — і це я!
— Та як так можна?! Це ж його мама! Може прийняти її у власній оселі! — такими словами зустрічають мене родичі чоловіка. Я й сама знаю, що багато моїх знайомих думають так само, хоча й не кажуть цього в лице. Причиною всього є історія з моєю свекрухою.
Барбара має 83 роки, важить понад сто кілограмів і часто хворіє.
— Чому ви не заберете Барбару до себе? — спитала кілька років тому кузина. — Добре, що допомагаєте їй щодня, але що буде, як щось трапиться вночі? Вона ж самотня. Твій Данило — її єдина підтримка.
Цілком очевидно, що бабусею має опікуватися її єдиний син, його єдина дружина і єдиний онук. За останні п’ять років Барбара жодного разу не вийшла з дому. Болять ноги, вага не дозволяє рухатися. Все почалося тридцять років тому. Тоді свекруха була енергійна, молода, здорова і владна.
— Кого ти до мене привів? — обурилася мама мого майбутнього чоловіка Данила. — Я все життя віддала заради “цього”?!
Після цих слів я мовчки поїхала автобусом додому. Того часу свекруха мешкала на престижному приміському масиві у великому гарному будинку. Її чоловік займав серйозну посаду, тож Барбарі довго жилося добре, навіть після того, як він давно помер. Того дня Данило мене наздогнав і повернувся зі мною. Мені пощастило з чоловіком: він не сліпо слухався мати. Проте поважав старших. Він намагався мене заспокоїти і пояснити, що це просто такий характер у мами.
Після весілля ми почали заощаджувати на власне житло. Данило поїхав на роботу і пів року не повертався. За кілька років ми змогли купити будинок, а згодом і облаштувати його. Барбару ми відвідували не часто. Вона встигла наговорити про мене Данилу і всім знайомим різних небилиць, що невістка не дає допомагати матері. Як це “не дає”? І так далі.
Свекруха вирішила переїхати до міста, але грошей за свій будинок їй не вистачило. Запропонувала, щоб ми додали, і пообіцяла, що квартиру запише на нашого сина, її онука. Проте в нотаріуса раптом заявила, що квартира має належати їй, бо подруга підказала: бабусі часто залишаються без житла. А потім сказала, що заповість квартиру тому, хто догляне її в старості. Вона хотіла бути господинею дому! Казала, що їй зраджують і залишають ні з чим.
З того часу минуло майже двадцять років. У нотаріальній конторі всі чули її нарікання, а нам було вкрай незручно. Ми вирішили відступити. Вона вселилася майже одразу і навіть дрібні ремонти не дозволила. Прожила там майже місяць і почала жалітися, що все старе, сиплеться та ламається. У всьому звинувачувала мене: я обрала їй погану квартиру й хотіла обдурити.
Барбара обожнювала дітей кузини, а власного онука ігнорувала — навіть робила вигляд, що не пам’ятає його дня народження! Кілька років тому свекруха захворіла, дуже поправилася, їй стало важко рухатись по хаті. Я приносила їй дієтичну їжу за призначенням лікаря, але Барбара сварилася, відмовлялася їсти, мовляв, тільки кузина готує їй смаколики, а я голодую її.
Минулого року чоловік почав просити, аби я погодилась забрати маму до нас. За його словами, мама все зрозуміла і тепер слухатиме лікаря.
— Гаразд, — погодилась я. — Але мої умови: кухня — тільки мій простір, готую тільки я і вирішую, що їмо, та ніяких її кузин у нас вдома.
Свекруха була обурена й не захотіла їхати, бо думала, що приїде і керуватиме нашим домом. Але у нас є лише одна справжня господиня! Це я! Мені доводилось до неї ходити, прибирати, готувати, навіть ночувати. А улюблена кузина лише телефонувала, виставляючи свою уважність.
Свекруха жалілася по телефону, що я голодую її: не даю солодощів чи копченої ковбаси. Просила, щоб кузина приїхала й привезла торт. Та завжди знаходила відмовку і переносила візит, хоча жила втричі ближче за мене. Навідувалася раз на місяць із якоюсь шкідливою їжею, поки я опікувалася щодня.
Якось свекруха викликала кузину й поскаржилася, що зникли підвіска і хрестик. Сказала, що того дня в гостях були ми обидві, але впевнена — це я взяла.
Я мовчки залишила на столі вечерю і підняла з підлоги ланцюжок і хрестик, які впали з тумбочки. Вдома розповіла все чоловікові й вирішила більше до неї не ходити. Запропонувала віддати в будинок для літніх людей — Данило погодився. Син не хоче забрати маму до себе, щоб вона жила з ним, бо в домі має бути тільки одна господиня, і це я.
«Виходь з мого будинку!» вигукнула я, коли теща знову почала ображати мене. Одне, чого я під життєвим
Одного разу, коли я вдруге очікувала дитину, у нашій вхідній двері постучала дівчина з немовлям.
Весь тиждень Олексій старався звести садову хату, а я жив у вільному кутку Києва, живлячись лише тим
Моя подруга якось залишила телефон увімкненим після розмови, і Софія дізналася чимало про свою родину
Привіт, друже! Слухай, я тобі розкажу, що сталося недавно. Мені 37, вже десять років розлучена, а мій
Соломіє, це ти? я здивувалась, коли колишня однокласниця відчинила двері. Ми не спілкувались майже рік
Мене звати Андрій. Мені 65 років. Я одружений, але, треба ж такому статися, на старості закохався в іншу жінку.
