День 23 листопада Сьогодні був один з тих днів, коли важко підібрати слова навіть у власному щоденнику.
Батьків я знала лише з фотографій у старому сімейному альбомі. Мама померла, коли народжувала мене, а
Сижу на підлозі в кухні й дивлюся на брелок для ключів наче це якась чужа річ. До вчора це була моя автівка.
ДВІ СЕСТРИ… Було це давно, ще за тих часів, коли людина шукала свою долю між містом і селом, а
Олеся весь день метушилася по хаті: підмітала, мила підлогу, ліпила вареники, готувала на стіл кутю та мясо.
Чужа сукня Слухай, жила-була у нас на вулиці, майже навпроти аптечного пункту, просто через три двори, Марія.
Оксана мила посуду на кухні, коли туди зайшов Тарас. Перед цим він вимкнув світло. Ще цілком світло.
Відчепися від мене! Я ж ніколи не обіцяв тобі одруження! І взагалі, хто знає, чия це дитина!
Коли я була у відпустці в Одесі, мама несподівано подзвонила мені. Вона була у відчаї, її голос тремтів
Ні, їхати тепер зовсім не треба. Поміркуй, мамо. Дорога неблизька, ціла ніч у поїзді, а ти ж не молода вже.