Майстерня замість офісу Зняла навушники і на мить тримала їх у руці, відчуваючи, як від підклавки до
Ой, Марисю, ну ти ж вже не чужа? Це ж просто помідори, вони ж ні крихти не кусають, Олег стояв у відкритій
Не дивіться на мене так! Я не хочу цього малюка. Заберіть його! кинула мені незнайома жінка дитячу колискову
Сусідка вирішила, що може просити у мене про все! Тепер їй залишилося лише переїхати до мене.
Мій чоловік прирівняв мене до дружини свого друга за святковим столом і отримав салат на коліна О, знову
Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира за законом повинна належати мені! – сперечається зі мною моя мама
Моя власна мама погрожує мені судом. Чому? Бо квартира від бабусі дісталася не їй і навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це жахливо несправедливим і переконана, що житло мало б перейти саме їй. Але бабуся розпорядилась інакше. Чому? Мабуть, тому, що я з чоловіком останні п’ять років жила з бабусею і доглядала за нею.
Мою маму сміливо можна назвати егоїсткою — її інтереси завжди були в житті на першому місці. Мама була тричі заміжня, але має лише двох дітей: мене і молодшу сестру. Із сестрою у нас чудові стосунки, а от із мамою — не дуже.
Я навіть тата свого не памʼятаю: він розлучився з мамою, коли мені було лише два роки. Потім, до шестиріччя, ми з мамою жили у бабусі. Чомусь здавалося, що бабуся сувора, мабуть, тому що мама постійно плакала. Та вже дорослою я зрозуміла: бабуся була доброю, просто хотіла допомогти дочці стати на ноги.
Одного дня мама вдруге вийшла заміж, і ми знову переїхали. У цьому шлюбі народилася моя сестра. Через сім років мама знову розлучилася — але тепер до бабусі ми не повернулися. Вітчим виїхав працювати і дозволив нам поки що жити в його квартирі. Через три роки мама втретє вийшла заміж і ми переїхали до нового чоловіка.
Новий чоловік мами був, м’яко кажучи, не у захваті, що в дружини є діти. Хоч не ображав нас, але й не звертав уваги. Мама теж не особливо нами цікавилась — була зайнята лише чоловіком і ревнувала його, влаштовуючи сцени із биттям посуду.
Раз на місяць мама погрожувала зібрати речі й піти, але вітчим завжди її умовляв лишитися. Ми з сестрою вже звикли і не звертали на це уваги. Я взяла на себе турботу про сестру: мами на нас не вистачало. Добре, що були бабусі — вони нам дуже допомагали. Потім я поїхала до гуртожитку, а сестра залишилась жити у бабусі. Тато завжди їй допомагав. Мама ж телефонувала лише у свята.
Я прийняла маму такою, якою вона є — не турбувалася і не переживала за нас. А сестрі було важко — вона ображалася на маму та переживала, особливо коли мама навіть не прийшла на випускний сестри.
Ми виросли. Сестра вийшла заміж і переїхала до іншого міста, а я з хлопцем, хоч і були разом давно, не поспішали до весілля. Ми разом винаймали житло і часто навідували бабусю. Аж раптом бабуся захворіла і потрапила до лікарні. Я почала її доглядати — готувала, прибирала, розмовляла, контролювала, щоб вчасно приймала ліки.
Так я ходила до неї півроку. Часом із хлопцем — він завжди допомагав по господарству. Тоді бабуся й запропонувала переїхати до неї: мовляв, зекономимо на оренді і швидше купимо своє житло.
Не вагаючись, ми погодилися. У нас із бабусею були чудові стосунки, та й хлопець їй подобався. А через пів року я завагітніла, ми одружились скромно, навіть мама не привітала.
Коли доньці було два місяці, бабуся зламала ногу — і мені, з малям на руках, стало дуже тяжко. Я зателефонувала мамі й попросила допомоги, але вона відмовилася. Сказала, що їй зле, колись зайде. Але не прийшла ніколи.
Через пів року у бабусі стався інсульт, і вона стала лежачою. Без чоловіка я не впоралася б. Потім бабусі стало краще — вона почала потроху говорити, ходити, їсти сама. Після інсульту бабуся прожила ще два з половиною роки. Встигла побачити, як правнучка бігає. Померла тихо, вночі. Для нас її смерть стала тяжкою втратою — ми її щиро любили.
Мама приїхала лише на похорон. А за місяць приїхала з претензіями — мовляв, має виселити мене й забрати квартиру собі. Була впевнена, що отримує цю квартиру. Але поняття не мала, що бабуся ще після народження моєї доньки переписала квартиру на неї — і мама не отримала нічого.
Мамі це, звісно, не сподобалось. Вона зажадала віддати їй квартиру, інакше подасть до суду.
– Подивись лише, яка хитра! Обдурила стару, залишила без квартири, а тепер сама там живеш! Цього так не залишу! Не має значення, хто доглядав бабусю! Квартира повинна бути МОЯ!
Але мама не отримає жодної квартири. Я впевнено це кажу, бо проконсультувалась у нотаріуса й юриста. Ми залишимось мешкати у квартирі, яку нам залишила бабуся. А якщо вдруге у нас народиться донечка – обовʼязково назвемо її іменем нашої бабусі. Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира, за законом, повинна належати мені! свариться зі мною моя мати.
Права в черзі Вранці Олександр Петрович прокидався рано, ще до будильника на старенькому мобільному.
Незважаючи на всі мої прохання, щоб теща не завітала пізно, вона ні на що не звертає уваги.
Весь рік я і мій чоловік, Олексій, підтримували нашого онука, платячи за нього кредит, бо більше ні копійки
Права в черзі Вранці Олександр Петрович прокидався рано, ще до будильника на старенькому мобільному.
