Ключ у руці Дощ глухо барабанив у вікно хрущовки, ніби хтось весь вечір виводив ритм часу до кінця.
— Ми поживемо у тебе певний час, бо не маємо грошей на оренду квартири! — сказала мені моя подруга.
Я — дуже активна жінка. Мені вже 65, але я й досі подорожую різними місцями України та знайомлюся з чудовими людьми. Зі щемом і радістю пригадую молодість: тоді можна було провести літо, де заманеться — чи на березі Чорного моря, чи на Дніпрі на човні, чи на карпатському кемпінгу з друзями. І все це було цілком доступно за невеликі гроші.
Сьогодні все інакше… Я завжди любила відкривати для себе нових людей — знайомилася з кимось на пляжі, у театрі. Дружба з багатьма знайомими тривала роками.
Одного дня я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана. Ми жили разом в одному гостьовому будинку на відпочинку в Карпатах і залишилися гарними подругами. Минуло декілька років, час від часу ми обмінювалися листами.
Аж ось, одного вечора мені прийшов загадковий телеграма без підпису: «О третій ночі прибуває потяг. Зустрінь мене!».
Я була збентежена і, звісно, нікуди не поїхала. Але о четвертій ранку у двері подзвонили. Я відкрила — і заніміла від здивування: на порозі стояла Оксана, дві підлітки, її мама і чоловік, та з собою мали гору речей. Ми з чоловіком розгубилися, але впустили непроханих гостей.
Оксана сказала:
— Чому ти не зустріла нас? Я ж написала телеграму! А це ж гроші!
— Пробач, ми не знали, хто її надіслав!
— Ти ж дала мені свою адресу. Ось ми тут.
— Я думала, ми просто будемо листуватися…
Потім Оксана повідомила, що одна з дівчаток закінчила школу і вступила до університету, а сім’я приїхала підтримати.
— Ми поживемо у тебе, бо в нас зовсім немає коштів ні на оренду, ні на готель!
Я була шокована — ми навіть не родичі! Чому я маю дозволяти їм жити з нами? Ми мали годувати їх тричі на день, вони привезли трохи їжі, але нічого самі не готували, а просто їли наше. Я мусила всіх обслуговувати.
Я не витримала і через три дні попросила Оксану з родиною поїхати. Мені вже було байдуже, куди. Почалася сварка — Оксана розбила посуд і почала кричати.
Я була просто вражена такою поведінкою. Врешті вони покинули квартиру, прихопивши мій халат, кілька рушників та, якось непомітно, навіть великий казан! Досі дивуюся, як їм це вдалося.
Так завершилася моя дружба — і слава Богу! Я більше її не бачила і нічого не чула. Як можна бути такими безсоромними!
Тепер я у знайомствах значно обережніша. Ми зупинимося у тебе на якийсь час, бо не маємо гривень на оренду квартири! сказала мені моя приятелька.
Сьогодні вирішила записати свої думки, бо останнім часом серце моє не на місці, турбуюсь про майбутнє
23 лютого не лише день для чоловіків. Олені Титовій, наприклад, виповниться тридцять. Кругла дата, ювілей.
Мій свекор був у шоці, коли побачив, в яких умовах ми живемо З майбутнім чоловіком я познайомилася на
Майстерня замість офісу Колись, у далекій березневій памяті, я, Наталія Ковальчук, зняла гарнітуру і
Згадався мені один давній випадок, що змінив життя цілої нашої родини. Минуло вже багато років відтоді
Дорогий щоденнику, Сьогодні знову зустрічалася з Анею та Даркою. Вже вкотре помічаю: наші розмови неначе
23 листопада 2025р. Сьогодні була ще одна грань нашого спільного життя, яку я змусила себе розкрити.
Минуло вже 2 тижні, відколи я був на дачі, а сусіди поставили на моїй ділянці теплицю, посадили огірки та помідори
Я маю невелику ділянку за містом. Сам нічого там не саджу — просто відпочиваю у вільний час. Не хочу витрачати сили на город. Зробив мангал, поставив альтанку для посиденьок та захисту від дощу. В майбутньому планую звести паркан навколо ділянки.
Приїхав якось на дачу, хотів посмажити ковбаски й відпочити від міської метушні. Сусіди загалом нормальні, не докучають, не надто говіркі. Лише одна сусідка інколи дошкуляла своїми питаннями, мовляв, як я взагалі можу жити без грядок і рослин? На її ділянці навпроти—суцільні бурячиння та квіти, цілими днями поралася з рослинами.
Між нашими ділянками паркану поки не було, тому сусідка могла без жодних докорів заходити до мене. Чесно кажучи, мені це не подобалось. Іноді приїжджаю, а вона вже щось розглядає на моїй землі.
Я питаю:
— Щось сталось?
— Ні, я дивлюсь, куди б цибулю посадити. У тебе стільки вільної землі, шкода ж, що нічого не росте. Я б могла щось посадити! Ти ж не проти?
Я збентежився і не знав, що казати. Не хотів її ображати, подумав і сказав:
— Садіть вже, одну грядку можна.
Згодом пожалкував, що дозволив. Вона півдня ходила по моїй землі й не давала спокою, її присутність нервувала.
Потім я поїхав у відпустку до моря. Повернувся—й одразу на дачу. І був шокований: на моїй ділянці стоїть теплиця, а поруч нові грядки з огірками й помідорами.
Я одразу здогадався, чия це справа. Розсердився, вирішив діяти. Покликав товариша, поїхали в епіцентр, купили сітку й обгородили ділянку. Тепер сусідка не зможе як удома ходити і садити, що заманеться.
Наступних вихідних вона прийшла й питає:
— Чому поставили паркан? Тепер я не можу доглядати за своїми саджанцями. Може, ти сам за ними доглядатимеш?
Це вже було занадто. Ввечері я розібрав теплицю й перекинув усе через паркан. Відтоді навіть не вітається. Минули вже два тижні, відколи я навідувався до свого дачного будиночка, а сусіди тим часом встановили
