Мама вважає, що Іринка беззахисна, нарешті проговорив чоловік. Мовляв, їй допомога потрібніша, бо вона
Не просто няня 26 лютого Сиджу я сьогодні у бібліотеці нашого університету і знов відчуваю, як земля
Повернулась додому раніше Ти на зупинці? голос Сергія зірвався на високій ноті. Просто зараз?
Хоч Марічка була чудовою невісткою та вірною дружиною, вона зруйнувала не лише власний шлюб, а й саму себе.
Наталю, тебе немає вже п’ять років – тобі байдуже, як я живу і що зі мною сталося
Наталя і Зіновій прожили разом понад п’ять років. Чоловік не мав великого заробітку, бо працював простим робітником. Наталя завжди мріяла про заможне, а краще — розкішне життя, тож раділа, коли знайомилася з чоловіками, які були багатші за її чоловіка.
Одного дня Наталій пощастило — її помітив впливовий бізнесмен, який обіцяв їй «золоті гори». Вона повірила його красивим словам і залишила бідного чоловіка заради нового життя.
Зіновій був розбитий вчинком дружини. Приповзав до ніг коханої, благав не покидати його, обіцяв, що все зміниться: що буде більше заробляти, що кине стару роботу і працюватиме день і ніч, аби тільки вона була щаслива.
Та Наталя вже бачив себе в подорожах на білому яхті та з покупками в дорогих бутиках Європи. А її бідний чоловік ніколи б собі такого не дозволив. Жодні клятви у коханні і обіцянки «гори звернути» не втримали її.
Минуло п’ять років. Коли Наталі виповнилося тридцять два, багатий бізнесмен втратив до неї інтерес — навколо нього завжди з’являлися молодші і привабливіші дівчата. Він звинуватив Наталю в надмірних вимогах і сварливості, тому остаточно охолов до неї.
Без засобів для існування у столиці, жодного разу не працюючи самостійно, Наталя вирішила повернутися до колишнього чоловіка, будучи впевненою, що він, як клявся у вічному коханні, чекає на її повернення.
Коли Наталя підійшла до квартири, де колись жила, почула шурхіт за дверима, а потім двері відчинила незнайома жінка, тримаючи на руках маленьку дівчинку.
– Сонечко, ми ж домовлялися: не відчиняй двері сама, — сказала жінка до дитини. — Кого ви шукаєте?
Наталя стояла мов вкопана.
– Я шукаю Зіновія, він вдома? — розгублено запитала вона.
– Зіновій, якась жінка запитує про тебе! Як вас звати? — гукнула незнайомка вглиб квартири.
– Наталя?! — з подивом вигукнув Зіновій, звернувшись до дружини. – Люба, йди, я поговорю сам.
– Хто це була? — спитала шокована Наталя, дивлячись на жінку з дівчинкою на руках.
– Це моя дружина Олена, а з нею — донечка Марічка, — відповів Зіновій.
– Ти встиг одружитися? В тебе є донька? Ти ж присягався мені у вічному коханні, казав, що нікого не любитимеш так, як мене!
– Відтоді минуло багато років! Спочатку я довго страждав, а потім зрозумів, що життя після твого відходу не зупинилося. Я зустрів Олену і покохав її всім серцем. Вона зробила мене щасливим і подарувала доньку.
– А як же я?
– Наталю, тебе не було вже п’ять років, і тобі було байдуже, як я живу і що зі мною. Ти покинула мене заради чужих грошей. Думала лише про багатство і красиве життя. Можливо, ми й не були багатими, але це не виправдовує твого вчинку. А тепер ти повернулася? Чого ти від мене чекаєш — що я сидітиму і чекатиму на тебе дотепер?
– Я була дурна! Я люблю тебе!
– Наталю, досить цієї комедії. Краще йди. Я не потребую тебе і не хочу бачити. Тебе кинув багатий коханець, от і повернулася? Мені навіть гидко це чути. Йди, будь ласка.
Наталя розплакалась, страждаючи від того, що нікому не потрібна, а Зіновій радів, що зміг забути її і таким чином помститися. Наталю, тебе немає вже пять років, ти навіть не цікавишся, як я живу і що зі мною. Наталя та Ярослав
БОРОДА СИВА, А ДУША ЯСНА “Ти весь цей час мене обманювала! Я припиняю наше спілкування.
Чемодан не розпаковуй ти переїжджаєш Що трапилося? суворо запитала Оленка: Левко лежав на дивані і навіть
Іди і не повертайся Іди, чуєш? крізь сльози шепоче Михайло. Йди, будь ласка, і більше не повертайся!
Син не хоче забрати маму до себе жити, бо в домі повинна бути лише одна господиня, і нею є я
– Це неправильно! Вона ж його мати! Може поселити її у власному домі! – такі слова часто чую від родичів чоловіка. Знаю, що навіть мої знайомі так думають, але ніхто не скаже мені цього прямо у вічі. А вся справа – через ситуацію з моєю свекрухою.
Барбара – 83-річна, важить понад сто кілограмів, часто хворіє.
– Чому не заберете Барбару до себе? – питала кілька років тому моя двоюрідна сестра. – Добре, що ви допомагаєте їй щодня, але що буде, якщо щось станеться вночі? Їй важко самій. Адже твій Данило її єдина опора.
Очевидно, що за бабусею має доглядати її єдиний син, його дружина й онук. За останні п’ять років Барбара жодного разу не полишала квартири. У неї болять ноги, вага заважає рухатися. Все почалося тридцять років тому – тоді свекруха була енергійною, молодою, здоровою та дуже владною.
– Кого ти до мене привів? – обурилася мати мого майбутнього чоловіка Данила. – Я усе життя присвятила тобі заради «цієї»?
Після цих слів мовчки пішла на автобус. Тоді мати чоловіка жила у престижному передмісті в великому, гарному будинку. Її чоловік обіймав поважну посаду, тому Барбарі жилося добре навіть після його смерті. Того дня Данило мене наздогнав і поїхав зі мною – мала я щастя з чоловіком: не слухався сліпо матері, проте шанував старших. Він намагався мене заспокоїти та пояснював, що це просто такий характер у мами.
Після весілля ми почали збирати на власне житло. Данило поїхав працювати і повернувся аж через пів року. За кілька років ми купили дім і зробили там ремонт. Рідко навідували Барбару. За цей час вона встигла наговорити про мене Данилу і всім знайомим купу нісенітниць: бачиш, невістка не дозволяє йому допомагати мамі. Як це – не дозволяє? І так далі.
Вирішила переїхати у місто, але грошей, отриманих за будинок, не вистачило. Запропонувала нам додати, пообіцяла, що квартира буде записана на нашого сина – її онука. Але у нотаріуса раптом сказала, що майно треба оформити на неї, бо їй знайома сказала, що інакше бабусі часто залишаються без житла. А потім заявила, що перепише житло на того, хто доглядатиме її в старості. Захотіла бути господинею! Казала, що ми її обдуримо і залишимо ні з чим.
Відтоді минуло майже двадцять років. Всі у нотаріальній конторі чули її крики, а нам було ніяково. Вирішили відступити. Вона переїхала одразу ж і не дозволила нам навіть зробити дрібний ремонт. Жила там майже місяць, а потім почала нарікати, що все старе та ламається. Свекруха звинувачувала в усьому мене – мовляв, я знайшла їй погане житло та хотіла обдурити.
Барбара любила дітей двоюрідної сестри, а свого онука ігнорувала. Навіть удавала, ніби не пам’ятає його дня народження! Кілька років тому свекруха захворіла й розповніла так, що вже ледь ходила. Я приносила їй корисну їжу за рецептом лікаря, а Барбара лаялася й відмовлялася їсти, казала – тільки кузина нормально годує, а я голодую.
Торік чоловік став просити, щоб я забрала її до нас. На його думку, мама вже все зрозуміла і готова слухатися лікаря.
– Добре, – погодилася я. – Але маю умови: на кухні господарую лише я, тільки я готую і вирішую, що їсти, і жодних її кузин у нашому домі.
Свекруха була обурена й їхати не захотіла – мріяла командувати у нашому домі. Але ж у нас лише одна справжня господиня! Це я! Мені довелося доглядати її на відстані: прибирати, готувати, навіть ночувати. А улюблена кузина переймалася лише по телефону.
Свекруха телефоном жалілася родині, ніби я її голодую: не даю солодощів і ковбаси. Просила, щоб кузина приїхала і привезла торт. Та та, посилаючись на зайнятість, щоразу відкладала візит. Хоч жила утричі ближче за мене. Приїздила лиш раз на місяць і привозила щось шкідливе, а я доглядала Барбару щодня.
Якось свекруха покликала кузину й поскаржилася, ніби зникли ланцюжок з хрестиком. Повідомила, що того дня ми обидві до неї заходили, але була впевнена, що це я забрала.
Мовчки поставила їжу на стіл і підняла ланцюжок з хрестиком – лежали під тумбою. Прийшла додому, все розказала чоловікові і вирішила більше до неї не ходити. Запропонувала віддати її у будинок для літніх людей. Данило погодився. 10 червня 2024 року, Київ. Знову цей одвічний спір: чому ж я не хочу забирати свекруху до себе додому?
Подруга не вимкнула телефон після розмови, і Соломія дізналася багато дивного про свою сімю Після того